— Бобе, хлопчику, давай до мене.
Пес не ворухнувся й гавкнув ще раз. Жінка підійшла до нього — і тут побачила Тома.
Він лежав на спині просто на підлозі. Його очі сліпо дивилися в стелю. Поруч догори дриґом лежав його картуз. Куртка була розстебнута, а на сорочці яскраво виділялася маленька пляма крові. Неподалік стояв ящик віскі. «А я й не думала, що він так багато пив», — чомусь промайнуло в її голові.
Серцебиття на зап'ястку відсутнє. Мертвий.
Думай. Думай, Люсі, думай!
Учора Генрі повертається увесь побитий. Мабуть, тоді він вбив Девіда. А сьогодні він їде сюди — «за Девідом». Але насправді він знає, що Девіда тут немає. Навіщо ж він їхав?
Щоб убити Тома.
Навіщо?
Що ж у нього за ціль, якщо треба їхати десять миль на інший кінець острова, щоб устромити ножа в старого, а потім повернутися спокійнісінько назад, наче він просто вийшов на прогулянку? Люсі здригнулася усім тілом.
Вона залишилася сама.
Відтягнувши собаку від старого, вона несвідомо застебнула куртку Тома, щоб прикрити рану від стилета.
— Твій господар помер, але ти мені потрібен, — сказала вона собаці й зачинила за собою двері.
З вікна Люсі побачила, що джип спинився перед дверима, і з нього вийшов Фабер.
34
На корветі прийняли сигнал SOS від Люсі.
— Капітане, — звернувся Спаркс, — з острова надійшов сигнал SOS.
Брови капітана зійшлись докупи.
— Ми нічим не можемо допомогти, доки немає можливості відправити шлюпку. Ще щось було?
— Нічого, сер. Не було навіть повтору.
Капітан ще на мить задумався.
— Нічого не вдієш. Повідомте про це на землю і продовжуйте слухати.
— Добре, сер.
Сигнал також прийняла станція радіоперехоплення МІ-8 у Шотландії. Молодий хлопець, що працював тут оператором (після поранення в живіт його комісували, але жити йому лишилося місяців шість), уважно слухав ефір і намагався перехопити повідомлення німецького флоту, що базується в Норвегії. Сигнал він проігнорував, але за п'ять хвилин, коли здавав вахту, повідомив про нього командиру.
— Повторення не було. Мабуть, якийсь рибалка на старому човні втрапив у халепу. Не дивно — в таку погоду.
— Я передам місцевим суднам. І про всяк випадок повідомлю у Вайтхолл[59].
— Дякую, сер.
У штабі корпусу спостереження здійнялася паніка. Звісно ж, сигнал SOS був зовсім не тим сигналом, який має подавати спостерігач, коли бачить ворожий літак, але там знали, що Том уже старий — хтозна, може, перехвилювався й переплутав? Тому в штабі увімкнули сирену повітряної тривоги, повідомили на всі пости та привели в готовність усі зенітки на східному узбережжі Шотландії. Оператор без упину викликав Тома на зв'язок. Безуспішно.
Звісно, ніякі німецькі бомбардувальники так і не з'явилися, тому військовий штаб запитав звіт: чому оголосили тривогу, а в небі, крім зграї гусей, так нікого й не побачили? Було надано відповідний звіт.
Берегова охорона теж отримала сигнал тривоги. Вони б навіть змогли відповісти, якби сигнал надійшов на потрібній частоті та на невеликій відстані від берега — але їх відповідь однаково ніхто не приймав. Наразі ж, оскільки сигнал надійшов на частоті корпусу спостереження, вони здогадалися, що його відправив старий Том. Але ж вони й так роблять усе, що можуть вдіяти в цій ситуації! Що б там у біса не трапилося.
Новини швидко досягли трюму. Худунчик, здаючи нову партію, почав просторікувати:
— А я вам скажу, що сталося. Старий Том упіймав полоненого й тепер чекає, поки військові його заберуть.
— Маячня, — відрубав Сміт, і його одностайно підтримали.
А ще сигнал SOS отримала субмарина U-505. Вона й досі була в більш ніж тридцяти морських милях[60] від Штормового острова, але Вайсман про всяк випадок слухав ефір — сподівався упіймати, як передаватимусь Глена Міллера[61]для американських солдатів у Британії. Неймовірно, але в момент передачі сигналу Вайсман крутнув ручку саме на цю частоту. Він негайно повідомив про почуте капітану-лейтенанту Хеєру й додав:
— Але частота була інша — не та, на якій ми чекаємо нашого клієнта.
Майор Воль (він досі був тут, і досі такий самий дратівливий, як раніше) ніяк не відреагував:
— Не звертайте на це уваги.
Хеєр не міг на це погодитися:
— Ні, на це треба звернути увагу. Це значить, що на поверхні щось відбувається, і ми можемо з цим чимось зіткнутися, коли спливемо.
59
Вайтхолл-стрит — вулиця в Лондоні, на якій розмішується будівля Парламенту. Так у розмовній мові називають уряд.