Люсі взяла Девідову рушницю і, тримаючи дулом від себе, повільно переламала її, відкриваючи набійник. Потім уважно роздивилася, як це працює, і спробувала ще декілька разів. Дуже проста система.
Зарядивши обидві рушниці, жінка вирішила про всяк випадок перевірити, чи все зробила правильно. Націливши дуло на стіну, вона натисла на гачок. Рушниця бахнула, зі стіни з'їхав великий шмат шпаклювання, на стегні вискочив новий синець, вуха знову заклало — усе спрацювало як слід. Вона озброєна. Треба тільки запам'ятати, що тиснути на гачок варто повільно, бо інакше рушниця смикається, й куля летить повз ціль. Мабуть, саме таким речам чоловіків навчають в армії.
Так, наступне завдання — ускладнити вхід у дім.
На дверях тут не було замків: якщо на цьому острові щось і вкрадуть з дому, то винним у цьому може бути лише мешканець другого будинку. У ящику з інструментами відшукалася чудова гостра сокира, й Люсі заходилася відрубувати перила сходів.
Майже відразу руки почало пекти, але вже за п'ять хвилин у неї з'явилося шість коротких міцних дубових дощок. У тому ж ящику з інструментами були цвяхи та молоток, ними Люсі забила обидвоє дверей — передні й задні, по три дошки на кожні (і по чотири цвяхи на кожну дошку). Молоток був до болю важкий — жінка й не здогадувалася, що це так виснажливо. Але своєї справи Люсі все одно не кинула.
Тими ж новенькими чотиридюймовими цвяхами вона заколотила рами вікон. Нарешті Люсі зрозуміла, навіщо чоловіки беруть цвяхи до рота: раніше вона й не здогадувалася, що для роботи потрібні обидві руки, а в кишені цвяхи відразу починають колоти шкіру.
Закінчила жінка лише тоді, коли впали сутінки. Світло запалювати не стала. Звісно, він усе одно зможе зайти в будинок — але тепер він не зможе зробити цього тихо. А коли він видасть себе шумом, Люсі скористається рушницею. З обома рушницями жінка піднялася нагору. Джо й досі спав на Томовому ліжку, загорнувшись у свою ковдру. Люсі чиркнула сірником, щоб глянути на нього: колір обличчя нормальний, температура наче теж, дихає рівно.
— Спи, синку, не треба поки що прокидатися, — прошепотіла вона.
Раптовий сплеск ніжності до сина тільки посилив ненависть до Генрі. Якийсь час вона нервово обходила будинок і виглядала у вікна. Собака всюди ходив слідом за нею. Із собою Люсі брала лише одну рушницю — друга залишалася нагорі біля сходів. Про всяк випадок на пояс штанів жінка повісила сокиру.
Згодом Люсі згадала про радіо й ще кілька разів відправила сигнал SOS. Звісно, перевірити, чи слухає її хтось, вона не могла — як не могла й дізнатися, чи працює станція взагалі. Більше нічого з азбуки Морзе вона не знала, тож ніяких подробиць повідомити не могла.
А хіба старий Том знав азбуку Морзе? Звісно ж ні! Десь тут має бути книжка! Якби тільки Люсі могла хоч комусь повідомити про те, що тут відбувається! У світлі сірників жінка обшукала весь будинок (лякаючись кожного разу, коли проходила повз вікно на першому поверсі), але нічого так і не знайшла. Виходить, старий таки знав азбуку Морзе.
Хоча, може, вона й не була йому потрібна? Том мав повідомити про ворожий літак, а таке можна передавати й без коду. Як там Девід казав? En clair[62], здається. Люсі повернулася у спальню й уважно оглянула радіопередавач. Збоку, за головним корпусом, лежав мікрофон. Так... Якщо вона може говорити просто голосом — значить, може й слухати! Як же їй захотілося почути голос нормальної людини!
Жінка взяла мікрофон і почала крутити різні ручки. Раптом Боб загарчав.
Люсі простягла руки до собаки..
— Що таке, хлопчику?
Знов низьке гарчання. Рука відчула, як вуха стали сторчма. Стало неймовірно страшно — уся її впевненість, яку їй раніше надавали зброя, вправи з молотком і сокирою, щезла з гарчанням пса.
— Униз, — прошепотіла вона. — Тихенько.
Тримаючи собаку за нашийник, Люсі почала тихо спускатися з ним сходами. У темряві вона й забула, що сама ж і відрубала перила, тож ледь не впала. Вдалося втриматися, але в палець боляче вп'ялася дерев'яна скалка від стійки. У коридорі пес прислухався, потім гавкнув і потягнув її в кухню. Люсі стулила йому писок, і він замовк. Жінка, продовжуючи тримати собаку, ледь чутно увійшла на кухню. Суцільна темрява — з боку вікна ані промінця світла.
Раптом вікно ледь-ледь чутно скрипнуло. Потім ще раз. Це він — намагається пролізти в будинок. Собака агресивно загарчав, але жінка знову стисла йому писок, і він наче зрозумів, що зараз треба мовчати. Ніч була порівняно тиха — Люсі збагнула, що шторм вщухає. Здавалося, Генрі вирішив кинути свої спроби з вікном на кухні, і Люсі тихо перейшла у вітальню. Тут знову почулося скрипіння: цього разу чоловік вирішив діяти більш наполегливо — почулося декілька ударів долонею об віконницю. Рука Люсі відпустила нашийник собаки й узяла рушницю. Може, просто здалося, але квадрат вікна в суцільній темряві виділявся сірим. Як тільки вікно відчиниться, жінка стрілятиме.