Аптека має бути маленькою, і в жодному разі не належати до мережі майстерень, де плівку проявляють централізовано. Мабуть, таку можна знайти в районах міста, де люди достатньо заможні, щоб дозволити собі фотоапарат (принаймні могли дозволити до початку війни). Територія біля вокзалу в східній частині точно не була однією з таких, тому Фабер вирушив у напрямку Блумсбері[38].
Сигналів повітряної атаки поки що не було, й тихі вулиці купалися в місячному сяйві. На Ченсері-лейн Фабера зупинили двоє військових поліцейських — хотіли перевірити його документи. Голка удав п'яного, і його навіть не розпитували, що він робить на вулиці так пізно.
Майстерня з логотипом «Кодак» розташовувалася на півночі Саутгемпот-роуд. Як не дивно, тут було відчинено, тому Фабер зайшов. За прилавком стояв нервовий чоловік із рідким волоссям, одягнений у білий халат.
— Відпускаємо тільки за рецептами лікаря.
— Я хотів спитати, чи друкуєте ви знімки?
— Так, приходьте завтра о...
— А у вас тут майстерня? Я б хотів переглянути знімки, мені треба...
— Так, приходьте завтра о...
— А ви зможете надрукувати їх того ж дня? У мого брата закінчується відпустка, і було б добре, якби він міг узяти якісь знімки із собою.
— Ми не зможемо надрукувати їх швидше, ніж за добу. Приходьте завтра.
— Дякую, я зайду, — збрехав Фабер.
Аптека зачинялася за десять хвилин. Агент вийшов, перейшов вулицю й сховався в тіні будинку.
О дев'ятій аптекар вийшов, зачинив за собою двері та пішов униз вулицею. Фабер попрямував в іншому напрямку й двічі повернув за рогом. Чорного ходу в аптеки не було, а парадні двері шпигунові виламувати не хотілося, бо це міг помітити патруль. Фабер пройшовся паралельною вулицею, але не знайшов жодного входу. Мабуть, інший бік будівлі виходив у якийсь внутрішній двір, бо між вулицями була занадто велика відстань. Зрештою агент побачив якийсь старий будинок із табличкою гуртожитку місцевого коледжу. Двері були відчинені, і Фабер зайшов досередини, де швидко знайшов спільну кухню — там із книжкою та чашкою кави сиділа дівчина.
— Перевірка світломаскування, — пробубнів Фабер. Дівчина кивнула й знову втопила погляду книжку.
Шпигун пройшов будівлю наскрізь і опинився у внутрішньому дворі. Оминувши сміттєві баки, він вийшов у вузький прохід між будинками й за мить уже стояв біля чорного ходу аптеки. Здавалося, цими дверима ніколи не користувалися, бо вони були завалені якимись старими шинами та матрацами. Фабер відсунув мотлох убік і вдарив плечем двері. Гнила деревина легко піддалася і впустила чоловіка всередину.
Знайти темну кімнату було неважко. Шпигун зачинив двері зсередини й увімкнув червону лампу. Обладнання було чудове: охайно підписані пляшечки з реактивами, фотозбільшувач і навіть сушарка для відбитків. Фабер швидко, але обережно взявся до роботи: підібрав потрібну температуру й засік час за електронним годинником, що висів на стіні. Негативи були чудові. Агент дочекався, щоб вони висохли, а потім збільшив їх і надрукував комплект фотографій 8 х 10 см. Знімки один за одним з'являлися з-під рідини, й Фабера охоплювала невимовна радість. А добряче ж він таки попрацював!
Залишилося прийняти останнє рішення. Вирішити питання, яке не полишало Фабера упродовж усього дня. Яке вже не можна відкладати тепер, коли фотографії були готові.
А що як він не зможе дістатися додому?
Попереду була ризикована подорож. Навіть більше ніж просто «ризикована». Справа навіть не в тому, щоб дістатися до точки призначення (попри обмеження пересування та охорону узбережжя, агент знав, що зможе це зробити). Були чинники, які Фабер не міг контролювати: може виявитися, що субмарини немає у домовленому місці, або ж її потоплять у Північному морі дорогою додому, або ж узагалі чоловіка зіб'є автобус, коли він вийде з аптеки. У Голки в руках була найцінніша військова таємниця — і вона, цілком імовірно, може померти разом із ним. Навіть думати про це було жахливо.
Треба підготувати запасний план — Абвер має обов'язково отримати плівку, будь-якою ціною. Тобто доведеться писати в Гамбург.
Звичайно ж, лист із Англії в Німеччину не дійде — треба писати через нейтральну країну. Усю подібну кореспонденцію ретельно перевіряють, і якщо текст ще можна закодувати, то передати знімки неможливо. Існував інший спосіб — старий, але надійніший. У лондонському посольстві Португалії працював посадовець, який із політичних причин (і з фінансових теж, адже без хабарів не обійшлося) допомагав Німеччині та відвозив повідомлення в посольство, що розташовувалося в Лісабоні. Ця схема працювала з 1939 року, але Фабер ніколи нею не користувався, за винятком тестової перевірки, про яку попросив Канаріс. Цього разу вона повинна була спрацювати.