Але цей план дратував агента: він просто ненавидів розраховувати на інших. Головний принцип шпіонажу — не дозволяти ворогові дізнатися, який саме його секрет розкрито, інакше інформація втрачає будь-яку цінність. Може, цей канал уже не діє, а може, вже не є цілком надійним: британці могли дізнатися, що ворогові відомо про їхню таємницю. Хоча в такій ситуації цим фактом можна було й знехтувати: навіть якщо британці дізнаються, що таємницю розкрито, їм усе одно доведеться наступати на Францію.
Якщо відкинути упередження та зважити всі «за» і «проти», то, безумовно, варто залучати португальський канал зв'язку. Не зважаючи на свій внутрішній опір, Фабер сів писати листа.
14
День Фредеріка Блоггса пройшов вкрай неприємно. Його викликали за місто після того, як п'ять схвильованих жінок зателефонували до місцевого поліцейського відділку та повідомили, що їхні чоловіки не повернулися з патрулювання. У місцевого констебля клепки стало лише на те, щоб дійти висновку, що патрульні місцевої самооборони зникли. Він був переконаний, що чоловіки просто заблукали, бо ж вони всі були або глухі, або криві, або недоумкуваті — інакше їх би забрали в армію. Та все-таки констебль про всяк випадок вирішив зняти з себе відповідальність і доповів керівництву. Сержант, який отримав повідомлення від поліцейського, відразу зрозумів, що патрульні зникли у вкрай важливій військовій зоні, тому миттєво передав виклик у Скотленд-Ярд. Звідти вислали службовця, а також повідомили в МІ-5, і на місце злочину виїхав Блоггс. Скотленд-Ярд відрядив Гарріса — того самого, що працював над убивством шпигуна в Стоквеллі. Чоловіки зустрілися в одному з тих поїздів, що «наче з Дикого Заходу» — їх позичила Америка під час війни, адже Британії не вистачало власних локомотивів. Гарріс знову запросив Блоггса на недільний обід, а той знову відмовився, виправдовуючись роботою.
На станції чоловіки вийшли з поїзда й, позичивши в селі два велосипеди, поїхали стежкою вздовж каналу, аж поки не натрапили на частину пошукового загону. Гаррісу було важко пересуватися: він був років на десять старший, ніж Блоггс, і на чотири стоуни[39] важчий.
— Ну що? Знайшли тіла? — він з радістю зліз із велосипеда й підійшов до місцевих поліцейських.
— Ні. Але знайшли човен. А ви хто? — поцікавився поліцейський.
Гарріс і Блоггс відрекомендувалися. Констебль в самій білизні пірнав, щоб оглянути човен, — чоловік саме сплив на поверхню з корком у руках.
— Що, навмисне затопили? — Блоггс глянув на Гарріса.
— Схоже на те. Ще щось помітили? — звернувся Гарріс до констебля.
— Човен у хорошому стані — тільки-но затопили. Щогла не зламана — її від'єднали.
— Чимало ви побачили за одну хвилину під водою, — зауважив Гарріс.
— Полюбляю ходити під вітрилом у вільний час.
Гарріс і Блоггс знову залізли на велосипеди й попрямували далі. До їхнього приїзду тіла вже знайшли.
— Усіх п'ятьох вбили, — повідомив інспектор, що був тут за головного. — Капітан Ленхем, капрал Лі, рядові Ватсон, Дейтон і Форбс. У Дейтона зламана шия, решту вбили якимсь ножем. Ленхем до того ж утонув. Усі тіла були закопані в неглибокій ямі. Дуже багато крові. — Поліцейського аж трусило.
Гарріс оглянув трупи, які дістали з ями й поклали у ряд.
— Я вже бачив такі рани. Фреде, поглянь-но.
Блоггс придивився уважніше.
— Господи, це точно він.
— Його стилет, — кивнув Гарріс.
— Ви знаєте, хто вбивця? — інспектор був ошелешений.
— Є підозрюваний. Можливо, він уже вбив двох людей. Якщо це він, то ми знаємо, хто він такий, але не знаємо, де він.
— Тут поруч заборонена зона. Сюди вже прямують особовий відділ і МІ-5. Я маю знати ще щось? — очі інспектора підозріло звузилися.
— Лише те, що краще тримати все це в таємниці, аж поки ваш головний констебль не дістане від нас дозвіл.
— Зрозуміло.
— Ще щось знайшли? — спитав Блоггс.
— Досі прочісуємо місцевість. Розширили зону пошуків. Поки що нічого. До речі, у ямі з тілами був також одяг злочинця, — він показав на купку тканини.
Блоггс обережно роздивився одяг: чорні штани, чорний светр, коротка шкіряна куртка, яку пілотів.