Фабер неспокійно перевернувся на ліжку, проклинаючи свою уяву. Такого з ним зі школи не було. Поки агент був надто молодий для сексу в реальному житті, він постійно уявляв собі різні еротичні ситуації зі старшими жінками, що його оточували: шкільною економкою, стрункою чорнявою жінкою професора Нагеля з розумними очима чи дружиною продавця в сільській крамниці з червоними губами, що постійно лаяла свого чоловіка. Іноді в його уявних оргіях брали участь усі троє одночасно. Коли Фаберу було п'ятнадцять, він завів дочку служниці в ліс десь у Західній Пруссії та звабив її. На тому хлопець перестав фантазувати, адже виявилося, що в реальності все набагато гірше. Молодий Генріх ніяк не міг второпати: де ж те задоволення, від якого ніби сліпнеш на мить, де ж відчуття польоту, де ж містичне поєднання двох тіл в одне ціле? Фантазії стали болісно гіркими, бо вони лише нагадували, як же все буденно в реальному житті. Звісно, пізніше реальність дещо покращилася, коли Генріх зрозумів, що справжній екстаз приходить не від насолоди, яку отримує лише чоловік, а від взаємного задоволення чоловіка та жінки. Своїм відкриттям від поділився зі старшим братом, і той сприйняв це як щось очевидне. Скоро й Генріх почав сприймати це так само.
Із часом він став справді чудовим коханцем. Секс не тільки був Генріху приємним, він зацікавив хлопця. Однак спокусником назвати його було важко: він не відчував особливої радості від завоювання жінки. Генріх навчився майстерно діставати та давати задоволення, але чітко знав, що справа не тільки в техніці. Для деяких жінок не було більш жаданого чоловіка, ніж він. І той факт, що Фабер про це навіть не здогадувався, робив його ще привабливішим.
Агент спробував пригадати всіх жінок, з якими він був: Анна, Гретхен, Інґрід, одна американка, повії зі Штутгарта... Усіх згадати важко, але, мабуть, у сумі їх було не більше ніж двадцять. Щоправда, таких вродливих, як Люсі, не було. Фабер сердито зітхнув: він так нею захопився лише через те, що на горизонті з'явився дім і він занадто довго був сам. Шпигун гнівався на себе за таке порушення дисципліни: ніколи не можна розслаблятися, поки завдання не виконане. А воно ще триває.
Так ось, щодо того човна, що має прийти. Вирішити проблему можна було кількома способами. Найкращий, мабуть, нейтралізувати мешканців острова, самому зустріти шлюпку та відправити моряка назад із якимось поясненням. Можна сказати, що він приїхав у гості на іншому човні, що він родич чи просто приїхав спостерігати за птахами... Історію вигадати не так уже й складно. Не обов'язково продумувати все зараз. Покращиться погода — тоді й поміркує. Серйозних же проблем наразі не було. Фабер на самотньому острові за багато миль від берега. До того ж тут живе лише четверо людей. Просто чудова схованка. Забратися з Британії тепер простіше, ніж втекти з дитячого манежу. Враховуючи, через що агенту вже довелося пройти та скількох людей вбити (п'ятеро чоловіків із самооборони, йоркширець у поїзді, агент із Абверу)... Зараз же все добре. Старий, каліка, жінка та дитина. Убити їх буде навіть занадто просто.
Люсі теж не спала. Вона слухала. Буря гриміла, як цілий оркестр: краплі дощу барабанили дахом, вітер грав на духових карнизів, а море виводило об берег довгі рулади. Старий будинок теж мав власну партію: він рипів і хрипів під ударами грози. У кімнаті були й інші звуки — ритмічне дихання Девіда під подвійною дозою снодійного. Він дихав дещо загрозливо, але ніколи не хропів. А ще чутно швидке неглибоке дихання Джо, який зручно влаштувався біля дальньої стіни на розкладачці.
«Від цього шуму так важко заснути», — подумала Люсі. Але вона миттю зізналася собі, що гул тут ні до чого — це все Генрі й те, як він дивився на її оголене тіло. Те, як він торкався її рук. І те, що він зараз спав у сусідній кімнаті. Він, мабуть, швидко заснув.
Тепер, лежачи в ліжку, Люсі раптом збагнула, що незнайомець не так і багато розповів про себе — тільки те, що він неодружений. Вона не знала, звідки він родом, а з його вимови це неможливо було зрозуміти. Він навіть не натякнув, чим заробляє на життя. Може, він дантист чи солдат? Для юриста він недостатньо нудний, для журналіста — занадто розумний, а як на лікаря — дуже добре приховує свої таємниці. Навряд чи баристер[45] — недостатньо заможний і надто скромний, як на актора. Точно — військовий.