Зроблено було чимало, й усі ознаки свідчили про те, що німці повірили. Але тепер над усім цим планом нависла загроза викриття: таємницю дізнався один-єдиний шпигун. І Ґодліман не зміг його впіймати.
Короткими пташиними кроками чоловік дійшов до дверей будинку номер два на Ґрейт-Джордж-стрит. Біля стіни та мішків із піском стояв озброєний охоронець, який глянув на перепустку новоприбулого й кивнув, пропускаючи всередину. Ґодліман увійшов і спустився в особисті кімнати Черчилля, що розташовувалися під землю. Там було наче в трюмі військового корабля: бомбозахисна стеля з посиленого бетону чотири фути завтовшки, сталеві двері й міцні дерев'яні підпорки.
Ґодліман увійшов у кімнату з мапами. Йому назустріч із конференц-зали вийшла група молодиків із вкрай серйозними обличчями. За ними з'явився ад'ютант.
— О, сер, ви вчасно! Він готовий вас прийняти, — запросив ад'ютант Ґодлімана.
Професор увійшов у маленьку затишну конференц-залу з килимами на підлозі та портретом короля на стіні. Під стелею висів вентилятор, що повільно перемішував тютюновий дим. Черчилль сидів за великим блискучим столом, у центрі якого стояла статуетка фавна — емблема особливого відділу дезінформації, який Черчилль створив спеціально для втілення цього плану.
Ґодліман вирішив не вітатися.
— Сідайте, професоре, — запросив його Черчилль.
Виявилося, що в реальному житті прем'єр-міністр не такий уже й кремезний чоловік, хоча й сидить так, що здається опасистим: низько зігнуті плечі, лікті спираються на підлокітники крісла, опущене підборіддя, широко розставлені ноги. Замість свого звичного костюма-комбінезона[47] Черчилль був одягнений у звичайний короткий чорний піджак і сірі смугасті штани. З-під піджака визирала білосніжна сорочка та синя краватка. Його дещо товстий живіт контрастував із витонченими руками та довгими пальцями, якими прем'єр-міністр тримав ручку. У руці прем'єра диміла незмінна сигара, а в склянці, яка стояла поруч, точно було віскі. Ну або щось таке. На столі перед Черчиллем лежав друкований звіт, на берегах якого він робив помітки, зрідка щось буркочучи собі під ніс.
Ніякого захвату від зустрічі з видатною людиною Ґодліман не відчував. У мирні часи політик із Черчилля вийшов нікудишній, але як головнокомандувач він не мав рівних, що, звісно ж, не могло не викликати повагу. (Кількома роками пізніше Черчилль скромно відмовився від ролі «британського лева», яку йому приписували. Виправдовував він це тим, що йому просто пощастило стати людиною, якій довірили «ревіти». І Ґодліман не міг із цим не погодитися.)
На мить Черчилль звів погляд і коротко мовив:
— То що, виходить, цей чортів шпигун з Абверу викрив усі наші таємниці?
— Виходить, що так.
— І що ж, він утік?
— Ми йшли за ним слідом аж до самого Абердина. Ми майже цілком переконані, що дві ночі тому він вийшов звідти на вкраденому човні — є версія, що в Північному морі його зустрічають. Однак йому навряд чи вдалося відійти далеко від порту, бо розпочався шторм. Є невелика вірогідність, що він сів на субмарину до початку шторму, але вона мізерна. Скоріш за все, він просто потонув. Більш точно сказати поки що не можемо.
— І я теж не можу... — прем'єр-міністр, вочевидь, сердився, хоча й не на Ґодлімана.
Черчилль встав і підійшов до годинника, що висів на стіні. Головнокомандувач, наче зачарований, уважно оглянув напис «Вікторія К1, Міністерство реквізиції[48], 1889 рік». А потім, здається, зовсім забув про присутність Ґодлімана й почав міряти кімнату кроками, щось бурмочучи собі під ніс. Професор розбирав окремі слова — і ті дедалі більше вражали його. Дивне видовище: кремезний, дещо сутулий чолов'яга раптом поринає кудись у власні думки настільки, що забуває про присутність іншої людини. Можна було подумати, що він грає якусь роль у голлівудському фільмі. Раптом видовище урвалося так само несподівано, як і почалося. Якщо Черчилль і усвідомив, що поводиться дещо ексцентрично, то не звернув на це уваги. Зрештою, він знову сів за стіл і простягнув Ґодліману аркуш паперу:
47
Sirensuit — костюм-комбінезон. Такі почали випускати для того, щоб можна було швидко одягтися й побігти до бомбосховища в разі небезпеки.
48
Ministry of Works — орган, заснований під час Другої світової війни, що порядкував реквізицією майна для військових потреб.