Не досить на тім маючи, на здоров’я протестуючих великі перехвалки і одповіді чинять, людей різних на здоров’я протестуючих на дорогах засаджають, огнем і спаленням грозять і вшеляких протестуючих знищенням і спустошенням маєтності їхні знести і внівеч обернути перехваляють.
При шляхетському наїзді на ходосівських селян, які орали в полі, побито, плуги їм попсовано, а волам попідрізувано ноги.
Снасті плугові, ярма, колісницю всю дощенту посічено, порубано, попсовано.
Селяни зоставили вільну меліорацію17 панові возному, щоб він записав її у гродські судові книги. А що вийде з тої протестації?
Жовніри королівські, йдучи до Києва, у Вільську і кількох селах вчинили насильства над міщанами і передміщанами, пограбували їх, багатьох до смерті прибили, а одну господиню в огонь упхнули. Тягли ж усе: баранів різали, вепрів кормних били, гусей брали, комори відбивали, полті масла, сала і сири до возів брали, брали живність, збіжжя різне, вози букшовані, хомути з набедерниками, скури волові, топори, серм’яги, білі хусти, як білоголовські, так і мужські, вовну в рунах, коси, заліза плугові, мед прісний, жупани й доломани, шиптухові кожухи.
З, маєтностей Киселя, Вишневецького селяни втікали через великі утяження і здирства немилосердні. Коли ж шляхтичі їдуть до тих сіл, де ховаються втікачі, то селяни не тільки не дозволяють забирати, а ще й б’ють панів.
У якійсь корчомці придорожній скаржилися мені за кривду вже й не прості люди, а два пани, що попали саме в отаке село.
Пан Марціан і пан Бенедикт, як люди спокійні, нікому нічого не винні, ні від кого такого на себе не сподіваючись, по челяднику тільки маючи, парою коней і колясою, і коня підводного маючи, їхали, й в селі якомусь мешкаючі, запомнивши строгість права посполитого напротивно заступаючих на дорозі добровільній сурове записаного, яко на якого неприятеля, з косами, понабиваними рушницями, киями, обухами і тичинами, одні з огородів, другі з тилу, а треті з переду села з великим криком і галасом оскочивши, киями і обухами бити почали, словами ущипливими, гонорові шляхетському їхньому шкодячими лжачи, осоромлюючи, «Бий!», «Забий!» волаючи, їх з коляси збили, аж вони, видячи запал тих хлопів, через городи, мимо села, піхотою до лісу від всього убозтва свого — від коляси, коней, челяді, шкатули, стрільби, коберців, килимів до річки втікали, а ті хлопи, яко якії розбійники, нас гонили, а другі зараз же там до коляси припавши, челядинців наших піймавши, киями, обухами ганебно, а нелітостиво збили, змордували, назад руки, яко злодіям, пов’язавши, все собі побравши і пошарпавши: колясу фарбовану, ковану, коштуючу золотих п’ятдесят; шкатулу, в котрій було червоних золотих сто двадцять п’ять та монетою різною золотих двісті; коберець аджамський, коштуючий золотих шістдесят; килим турецький, коштуючий золотих п’ятнадцять; бандолів пара у колясі, коштуючих золотих сорок; опунч нових дві, коштуючих золотих двадцять; бандолет на челяднику, коштуючий золотих п’ятнадцять; коней пара в колясі, коштуючих золотих пултретя ста; кінь підводний гнідий, коштуючий золотих сто двадцять; радик на коня, в нім було гривен срібла три; пістолетів пара, коштуючих золотих тридцять; кульбака з платом і войлоком, коштуюча золотих осьмнадцять; кляча під челядником, коштуюча золотих осьмдесят; кульбака, коштуюча золотих сім; пушорок з уздами, коштуючий золотих шістнадцять.
Не пустили справу так, а заскаржилйся в гродськім суді, щоб з тими хлопами право дорогу указало про той деспект, бо як же! Гультяйство до права і учинення з нього справедливості дотримати слід.
Хотів спитати: де ж самі набрали стільки добра? І скільки його у вас, коли, йдучи в дорогу недалеку, такі фрайверки з собою тягнете? Більше награбованого, ніж нажитого, отак воно, панове!
17 Тут: скарга з правом вносити зміни й доповнення.