Далі було не так складно, бо йшлося про харадж, який треба було приносити щороку до стремен ханських під іменем подарунка, про гроші для мурз, про гроші на озброєння, на коней і на харч для війська, а кінчалося й геть несподівано, бо хан, посилаючись на вічний мир між султаном і королем, участі в війні проти королівства Польського брати не міг, обіцяв тільки послати на поміч «хороброму левові Хмельницькому мужнього барса, прославленого воїна великого Тугай — бея» з його ногайцями.
Великий візир сказав, що грамоту ханську ми одержимо завтра, після чого Іслам — Гірей підвівся й запросив усе посольство разом з мурзами і духовними особами, які з’явилися в покоях, до обіду.
Повільно переходили до іншого покою, так само розписаного золотом, з решітчастими вузькими вікнами. Євнухи носили кувшини з тазами й рушниками, опускалися перед кожним на коліна, зливали воду, подавали рушники, тоді пов’язували серветки, як малим дітям. Хан пив саму воду, нам на вибір були вина, пиво, просяна буза, горілка наша і турецька, в яку треба було доливати води, щоб вона побіліла і стала схожою на молоко, яке правовірний може пити, не ображаючи свого пророка, при ханові, може, слід було б виявити стриманість, та надто довго були в напруженні, тому спробували з Кривоносом і турецької, і своєї горілки, я підлив і великому візиру, щоб хоч трохи розм’якшити його шорсткий язик, і татарські змисли виявилися так само податливі, як і християнські, Сефер — ага розчервонівся від горілки, присунувся до мене ближче, прошепотів:
— Ти ж знаєшся на турецькому письмі, то й не тобі розказувати, як читаємо ми фірмани з Стамбула. То вельми хитре письмо. Коли над певним словом крапка поставлена пером султанського язиджі, то воювати проти короля не можна. Коли ж то насиділа муха, тоді можна.
— Скільки ж та муха має проковтнути золота, щоб насидіти таку гарну крапку? — поцікавився я.
— Коли ти знаєшся й на годуванні мух, то ти справді Великий вождь козаків дніпровських, — вдоволено промуркотів Сефер — ага.
Їли довго й багато, до стогнання. Не те що козацька тетеря й саламаха. Аші—баші46 носили гори м’яса, дичини, пілавів, тоді була втіха горла — солодощі й плоди, шербети і уяршем47, по обіді знов євнухи носили кушини з водою, мили ми руки й губи, перейшли ще до нового покою, де всілися на решітчастому балконі й стали дивитися на акробатів і слухати ханську зурну внизу в залі, а нам тим часом подавали сластьони, каву в золотих фельджанах і довгі кальяни з бурштинами, обсипаними яхонтами і діамантами.
Обід тривав до пізньої ночі, він став і вечерею водночас, затягнувся довше, ніж переговори, власне став продовженням переговорів, там виявлено було нам милість і обіцяно поміч, тепер нас намагалися приголомшити й знетямити, вбити в наші вперті козацькі голови переконання в тому, який великий хан Іслам — Гірей, який він дивовижний, багатий, витончений, мудрий, може й геніальний.
Коли досьорбали каву, хан показав рукою, щоб я передав йому свій фельджан, я посунув до нього золоте кунштовне начиння, Іслам — Гірей перевернув мій фельджан на блюдце, трохи почекав, поки розтечеться гуща, тоді підняв посудину, глянув на неї і на блюдце й став вичитувати знаки, виписані кавовою гущею.
— Божі вуха з твоїх уст, великий хане! — вигукнули його царедворці, та він чи й почув їх, зосереджений на своїх пророкуваннях, що зачіпали вже не тільки мене, а й його самого, віднині мого союзника.
— Бачиш цю постать потужну в фельджані, — поважно мовив хан. — Свідчить вона, що досягнеш величі. А що постать похила, то скакатимуть на твою велич ниці люди всіляко. Від стоп аж до карку скакатимуть, і ніяк од них не вбережешся.
Я хотів відповісти йому нашою приказкою: на похиле дерево кози скачуть, та змовчав. Що мені ті кози!
Хан же підняв свій фельджан, який перед тим так само перевернув над блюдцем, мовив далі ще з більшою поважністю:
— Можеш бачити тут, яка велич моя. Вона очищена владою, отриманою у спадок, і влада ця — необмежена й незалежна. Ти ж будеш залежний од усього, і буде тобі тяжко. Тепер поглянемо на блюдця. У мене великі путі, і всі вони вільні, як вітри. В тебе теж великі путі, але так само обмежені, як і велич. Ходитимеш сушею, водою великою і водами малими, але щоразу доведеться тобі долати перешкоди, і ще й не знати, чи ти їх здолаєш.,