— А чого вода каламутна, отче? — питали козаки.
— А чого ж вона каламутна? Хто вважає, що від глини, то воно й так, а ще від знамен ворожих. Падає від них тінь, і вода каламутніє. І душі каламутніють. Отож, бережіться, дітки. Як сказав апостол, духа не угашайте.
Потоцький ішов наосліп. Я й далі держав козаків на вістях і знав про кожне посунення ворожого війська. Ми спокійно сиділи в своєму сховку, а пани, не маючи й у гадці, що жде їх засідка, прийшли до правого берега Жовтих Вод і стали переправлятися до нас на лівий берег.
Козаки мої сиділи тишком та нишком, як святі, лиш переморгувалися та посміювалися в вуса, і так би ми й дочекалися, поки все панство впаде в наш капкан, але чорти принесли під самий наш вал якогось драгуна німецького справляти велику нужду. Поки той драгун приноровлювався до місця та шукав затишку, козацтво ще й нічого. А як став розстібати свої німецькі плюдри53, на валу засичали гнівні шепоти:
— Чи ти ба!
— Воно ще нам під ніс тут смердітиме!
— Принесло своє стерво аж сюди!
— Воняло б уже перед панством!
— Наверне тут купу, ще перечепишся, як на панів бігтимеш!
— Ану ж, Грицьку, сипни йому з мушкета попід гузно!
— Стривай, то ж не німець, а наш козак!
— Чечель з реєстрових! Тільки плюдри на нім та кабат54 німецькі!
— Ач, морду наїв на панських харчах!
— Ну, то дзумкни його стрілою!
— А куди цілити?
Хтось із сотників устиг стримати козаків, та, видати, до того Чечеля долинули перемовляння на валу, він глянув пильніше на дивно погорблену землю, мерщій підсмикнув свої плюдри і, заходячись у мовчазному крикові, помчав до переправи.
Там зчинився дикий тумулт55, військо стало мерщій завертати назад, клятий той реєстровець зіпсував нам увесь празник, засідку нашу викрито дочасно, і я мав тільки дивитися, як пташки виприсають з перевісів, розіпнутих для них у степових пущах.
Для мушкетового вогню вони були задалеко, гармат, як сказано вже, я мав надто мало, отож довелося трохи полоскотати вельможне панство з гаківниць та для страху пустити кілька ядер у ту колотнечу, що зчинилася на переправі, бо вже з першими вистрілами козацьких гаківниць там завирувало, закипіло, зателесувалося, ті, хто встиг переправитися, кинулися тепер назад, зіштовхувалися з тими, хто борсався в грузькій воді, сильніші топтали слабших, коні налітали на людей, вози загрузали, перекидалися, лайки, стогони, прокляття залунали над ройовиськом, а тут ще додали свого голосу й козаки. Підіймали гук аж під небеса, обсипали й ганьбили страшними лайками, прокляттями, сороміцькими й поганими словами синів шляхетських, жовнірів, невдалих регіментаріїв, обох гетьманів і самого короля їхнього.
Недолугий регіментар, старостка ніжинський Стефан Потоцький ще й зривався до приступу під козацький табір, але розважливий Щемберк утримав його від явної смерті, продовживши йому ще на два тижні нікчемне життя. Шемберк мерщій звелів вертатися всім на правий берег і там ошанцювався: збив вози чотирикутником, повів поперед себе На верству довкола вал, поставив на ньому гармати і примусив робити укріплення в таборі.
Коли стемніло, ми теж переправилися на правий берег, до ранку оточили польський табір шанцем, підвели гармати й гаківниці, але вранці тяжка панцирна кіннота шляхетська вдарила на наш передній шанець і вибила звідти козаків. Це був полк Нечая, не звичний до таких штурмів, тож я велів їм одступити до лісу, а тим часом полк Вешняка вдарив на кінну їзду з крила і загнав її назад до польського табору.
Потоцький і Шемберк мали вже побачити, що впіймалися самі, хоч і вирушили на лови Хмельницького. Наші шанці проходили попід лісом, який щоразу давав козакам притулок і захист, до того ж вивели ми їх вище, ніж шляхта свої, і тепер могли бачити у ворожому таборі навіть собаку пана Шемберка. Позаду польського табору була заболочена річечка Зелена — не відступиш і не втечеш. Вийшло, що невдалі регіментарі самі себе замкнули в цьому просторі і тепер мали покірливо ждати, коли ж козацтво потрощить їх дощенту. Тим часом не мали нічого іншого, як зміцнювати свій табір. Рили землю цілий день і цілу ніч, мали між собою чи не половину реєстрових з нашого люду, тож було кому копати й сипати, і коли наступного дня нечаївці спробували ввірватися — до шляхетського табору, то не пробилися й до передніх шанців, — так багато встигли за ніч наші супротивники.
53 Штани.