— Як може бути інакше? — спитав я його.
Виявилося, що в Галичині і далі на захід ці дроти прокладаються під землею. Як теж характеристично для багатьох галичан, він був дуже балакучий — нас радянський режим навчив не надто розпатякуватися, а балакучість ця йшла в нього разом з гострою цікавістю до всього баченого, а зокрема до людей. Я його ніколи не питав про його минуле або про минуле Петрова, він жадібно поглинав крихти інформації про мене і про інших у наших розмовах. Завжди готовий прислужитися «братам-великоукраїнцям», це він розшукував людей пера і зводив з Петровим. Мабуть, ці його, з німецького погляду надмірні, захоплення стягли на нього неласку. Десь восени 1943 року його перевели з відділу пропаµанди до фронтових частин, і він провів зиму на фронті близько Маріюполя, що тягся вздовж річки Міус. На його щастя, це була спокійна дільниця фронту. Пізніше, коли не помиляюся, він був повернений до позафронтових частин. Іван, для східняків Юрій Осипович Костюк, зробив багато доброго на Україні в воєнний час, та про це він мусів мовчати, а тепер цим ніхто не цікавиться, та й майже нема змоги, з вимерлими свідками, відтворити, щу саме він учинив.
З його писань я знав Віктора Петрова довоєнних часів, але я зовсім не знав, як сталося, що я зустрів його в німецькій уніформі редактором, сказати б, україномовного німецького журналу. Тільки тепер, пишучи ці спогади, я дістав у свої руки спогади Костюкові про Петрова. З них виходить, що при евакуації Києва совєтами Петрова вивезли до Уфи разом з іншими академіками й професорами, але, за кілька місяців, його мобілізували на ролю військового перекладача й послали на фронт. У районі Орла він чи то перебіг до німців, чи дістався в полон, перебув якийсь час у німецькому центрі для полонених у Харкові, а звідти був звільнений і посланий у розпорядження пропаµанди, що діяла на Україні, тоді в Кременчуці. Там він потрапив під крильце Костюкові. Німці мали підозру, чи не був Петров шпигуном, і Костюка призначили доглядачем нового службовця віддділу пропаµанди, але Костюк сполучив ці обов’язки з щирою приязню до Петрова, він став справжнім янголом-охоронцем нового службовця відділу пропаµанди. Можливо. що Костюк не все пише, як воно було. Приміром, він твердить, що Петров був «цивільним співробітником відділу», а це заходить у суперечність із тим, що я бачив його — на власні очі — завжди в німецькій уніформі. Не виключаю також, що роля Костюка в призначенні Петрова на редактора і, може, навіть на саме створення «Українського засіву» була не тільки велика, а, може, навіть вирішальна.
Віктор Платонович був старий парубок і професор. На ролю салдата такі люди мало надаються. Військова уніформа (а це була вже друга — перша була радянська, в якій я його не бачив, але міг собі уявити) виглядала на ньому як лантух, його рухи були в тих мундирі й штанях мало не циркової незграбности, а коли при появі офіцера він віддавав честь і цокав одним черевиком об другий, важко було стриматися від посмішки. Може був у цьому, крім природної невмілости, ще й елемент гри. Петров був у житті великим провокатором і пародистом. Хоча я ближче зійшовся з Петровим пізніше, вже в Німеччині, але вже й тоді я не міг не помітити своєрідности й своєрідного чару цієї людини. Ні в яких ситуаціях його не покидали скепсис і іронія — з інших, а ще більше з самого себе. Харків був голодний, я теж не розкошував тоді в їжі, але у німецькому війську їжа не була проблемою. І треба було бачити, яку радість розігравав Петров, коли наставав час бігти з його казанком в призначену годину по обід чи вечерю, як підкреслено він вимовляв тоді своє Mahlzeit ! Уже тоді я бачив, як у поведінці Петрова поєднувалися скептичне taedium vitae з радістю життя, майже дитячою, як він радів, маленький, кругленький, з кругленьким черевцем і широкою лисиною, і з примруженими очима, що проникливо дивилися крізь круглі окуляри, з щільно стисненими вустами, що раптом розкривалися в наївно-дитячій посмішці, коли знаходилося щось, чим можна було поласувати — чи то з харчів, чи то з інтелектуальних лагоминок — вдала стаття, гостра репліка, хитра алюзія, витончений дотеп.