Мої перші бунти поза родиною припадають на роки в школі Єлецького. Найраніший був літературний. Для Ірини Осипівни ми мали написати характеристику Демона з поеми Лермонтова. Часи, коли мати в моїх перших літературних завданнях, фіµурально кажучи, водила моїм пером, уже давно минули. Я опанував рівний, невтральний стиль добре, і мої твори діставали добрі оцінки. Врешті це мені обридло, я вирішив зробити ориµінальніше. Тепер я сказав би, що я тоді вирішив упровадити елементи кольоквіяльної мови. Тоді я не знав ні терміну, ні поняття, але це те, що я спробував зробити. Про «високий» образ поеми Лермонтова я написав зниженою, розмовною мовою, упалого янгола я наблизив до людей. Кажучи про те, що демон перестав бути янголом, але не став людиною, я написав, що він «від пав відстав, а до ворон не пристав». Ірина Осипівна розбирала в клясі наші роботи, я трохи потерпав. Вона заговорила про Зуніна, Тосю, почавши з того, що він проти звичного написав цього разу дуже невдало, зовсім невідповідно до високої теми. Тут вона стала цитувати, і я з жахом почув, що це цитати змоєї праці, включно з моїми павами й воронами. Я сидів, як на голках: сказати, що це моє? Не говорити? А може Зунін теж так написав? Але Зунін перервав її, кажучи, що він такого не писав. Учителька поглянула на обкладинку зошита, побачила моє прізвище, зашарілася, стала просити вибачення в Зуніна і ще більше напустилася на справжнього автора. Мій перший бунт, зрештою дуже скромсний, скінчився гіркою поразкою. Сьогоді я думаю, що рацію мав я, а не вона. Але тоді...
Мій другий бунт теж був зв’язаний з Тосею Зуніним, але він уже був далеко поза межами літератури. Він був перенесений у царину реальности, він був протестом проти усталеного порядку життя і людської поведінки. Зуніни жили на другому поверсі, ми виглядали з вікна на перехожих. І раптом ми вирішили плювати перехожим на голови, хто краще втрапить. Це було ідіотично не тільки само в собі, але й з суто практичного погляду: будинок був двоповерховий, і жертвам не треба було великого розуму, щоб здогадатися, звідки походили бунтівничі плювки. Залунав дзвінок, Муся відчинила двері, жертва вдерлася до мешкання, вскочила до кімнати, звідки вчинено замах на підвалини світобудови, і нам добре побито пики. Світ не зазнав катаклізму.
Третій бунт був такий же безглуздий, але тим разом не без сексуальних тонів. Діло було в так тоді званому Комерчеському саді (потім його з’єднали з Університетським). Я йшов з Колею Осокіним, і ми побачили, як на схилі до Клочківської вулиці цілувалася парочка. Вона схилилася на дещо похиле дерево, він обіймав її, притискаючи її до дерева й пожадливо її цілував. Ми наблизился й стали голосно глузувати, зрештою не дуже пристойно. Але ідилію чи патетичну поему ми таки порушили. Коханець кинувся до нас, ми пустилися врозтіч, мені пощастило втекти, але Осокіна він упіймав і добре набив.