Прямолінійніше тиск виявлявся в так званій боротьбі з міщанським побутом. Верхів’ям був суд над Шаповаловою. Шаповалова була дівчина, якої я ближче не знав. За шкалою харківських клясифікацій, вона повинна була б бути з Холодної Гори. Провина її полягала в тому, що вона фарбувала губи й робила манікюр. Суд називався товариський, але товариським він зовсім не був. Проти настрашеної Шаповалової виведено цілу батерію промов. Виявлялося, що вона в полоні клясово ворожих елементів, що вона грає на руку ворога, що вона розкладає студентський колектив. Не знаю, чи її поведінка порушувала якісь глибші етичні норми, але «на суді» говорилося тільки про косметику й капелюшок. Вона покаялася і обіцяла поводитися чемно. Хто були судді, я не цікавився і не знав. Мабуть, були це комсомольці, певна річ у порозумінні з адміністрацією — Андроном. Звернули увагу й на мене. Суду не відбулося, але на допит викликали. Я, звичайно, не робив манікюру і не плекав нігті, але вони були в мене трохи довші від пересічного. Причина була в тому, що коли я обтинав нігті при самому м’ясі, я мав неприємне почуття, коли дотикався кінчиками пальців сторонніх предметів. Свого роду нервова реакція. Давніше я був нервова дитина й лишився нервовим підлітком. Після моїх смиренних пояснень мене відпустили. Пуританство в поєднанні з якобінством тоді ще тільки починалося. Але вимога бути таким, як усі, вже існувала. «Война и мир» Маяковського чи нігті, довші на один міліметр, — це все було поза пересічною нормою, а значить — шкідливе.
Слава Богу, лишилася невідомою моя друга спроба відхилитися від норми. Іграшковий театр на стільці одноосібний, зрештою іграшка, перестав задовольняти мене, я з нього виріс. Але театральні амбіції в мене лишалися. Я вирішив поставити виставу з живими акторами і вибрав для цього не більше й не менше, як Блоків «Балаганчик». Я мав бути режисером — режисури в моїй ланці мені не вистачало, і я хотів грати ролю П’єро. Що ідеєю «Балаганчика» була нереальність світу і недійсність дійсности, а це ніяк не гармоніювало зі світоглядом нової доби, про це я не думав і не дуже навіть усвідомлював. Коломбіною мала бути Ася Першина, а вона не дуже розумілася на атмосфері символістичного театру. Бася Березіна, звісно, навіть у моєму баченні не надавалася до такої п’єси, і я їй дав другорядну ролю Містика, µротесково-комічну. Пам’ятаю, як вона протестувала:
— Що таке містик? Чому я містик? Що це все взагалі значить?
Вистава, звичайно, не могла піти далі від першого читання і обговорення п’єси. Не було грошей на оформлення, невідомо було, де б ми її грали, і я не мав ніяких режисерських кваліфікацій. Але до цих проблем навіть не дійшло. П’єса не могла йти без другої чоловічої ролі. Чоловіка в нашій ланці не було, крім мене — П’єро. Я проектував на другу ролю Колю Осокіна, мого товариша ще з групи Єлецького. Я ходив до нього намовляти, він спершу погодився, але потім не показався. Його цікавили життьово важливіші проблеми. Проби «Балаганчика» припинилися, не почавшися. Якби вони зайшли далі, могло б скінчитися на ще одному допиті або й «товариському» суді.
Навчання в профшколі було безплатне. Моє утримання не коштувало дорого. Поки була жива сестра Віра й працювала бухгальтером, разом з скромною прибиральницькою платнею матері, ці кошти забезпечували скромне існування нас трьох. Це змінилося, коли сестра захворіла з початком 1925 року і після місяців у лікарні померла в травні. Тоді мати виявила несподіваний підприємницький нахил. У «Хемвугіллі» було багато службовців, на всіх інших поверхах будинку «Саламандра», як усі його називали за старою пам’яттю, їх були сотні. Ресторанів поблизу не було ніяких, на обід кожен мусів приносити з дому бутерброди. Мати заснувала невеличкий буфет у нашій кухні. Він відзначався чистотою, куховарила мати добре, ціни були помірні. Буфет став популярним, так що клієнтів доводилося навіть обмежувати до сталих і постійних. День складався з трьох частин — уранці на базар по продукти, потім на кухню, готувати харч, під час перерви гості — клієнти, потім миття посуду, ввечорі прибирання кімнат установи. Слайд моєї пам’яті: з базару принесено яблука, помито їх, я їх витираю чистим рушником і натираю до блиску, мати каже: