«Я, пане Грабал, вірте мені, після прочитання Ваших книг вже не маю спокою, мене постійно мучить і переслідує невимовна краса, витонченість, дотеп, біль, мудрість, о Господи, хай то шляк трафить!»
1971 року Грабал написав свій найзнаменитіший роман «Я обслуговував англійського короля». Упродовж 70-х років цей твір активно тиражувався у чеському самвидаві і лише 1980 року вийшов друком окремою книжкою, що відразу викликало репресії проти видавництва. Масовим накладом у 190 000 примірників роман вийшов аж у 1989 році.
Історію появи роману Грабал описав не раз. Задля ілюстрації можна навести уривок з його виступу у Стенфордеькому університеті 25 квітня 1989 року:
«Там акумульовано людську балачку, яку я завше любив і люблю досі, тому можна сказати, що течія моєї балачки і мого писання тісно пов’язана з кнайпою і ресторанами, але зазвичай більше з кнайпою.
З моєю дружиною, яку кликали Піпсі, я познайомився, коли вона працювала офіціянткою, а потім касиркою в готелі „Париж“. Я ходив її зустрічати, вона завше сиділа на кухні і все, що там на кухні відбувалося, переходило через її касу. Ми прожили двадцять п’ять років. Дружина була спочатку в готелі „Париж“, а потім продавала курчат у готелі „Палас“. Отже, я був у постійному контакті з ресторанним життям, тож з усім тим, що я описав, особисто зіткнувся. Моїм великим приятелем був пан Ваніта, корчмар, який вивчився в готелі „Париж“, і я отак ще з юнацького віку, відколи почав учащати до кнайп у маленьких містечках, а потім і з дружиною до ресторації, а потім і до празьких кнайп, до „Тигра“, до „Коцура“, до „Пінкаса“, то за ту гурму літ збагатився безліччю цікавих історій, пригод, а особливо різних дрібних деталей. Якось, зайшовши на пиво в готельчик „Синя зірка“, я познайомився з тамтешнім метрдотелем, і він оповів мені, як починав. А він починав як піколик, продаючи сосиски на вокзалі, а я, прийшовши додому вночі, ліг спати, а вранці та його історія, то так, якби стукнути китайську вазу, тріщинка побіжить-побіжить і ваза розколеться, отак мене стукнуло у тій „Синій зірці“, я сів за машинку й почав писати, і коли написав перші десять сторінок, вони викликали в мене дальші й подальші асоціації, і це так мене захопило, що я писав безупинно, ніхто до мене тоді не заходив, і я писав цілих вісімнадцять днів, а за вісімнадцять днів усе було готове. Усе це дуже просто. Мусите тільки мати велетенський запас матеріалу, щоб вам не забракло, щоб ви могли те все зліпити докупи і перетворити на літературу».
Юрій Винничук
