Бо чому? Бо тому, що американьці узяли всі аерофотознімки, німецькі тоговрємьонні, наші і свої – і що вони там бачуть? Нічого, ніяких хоч би тобі перекопок землі даже! Навіть присуствія якогось великого яру на тому місці, обозначеному, як Бабин цей самий Яр. І по цей день ніхто на це не пролив – і ніхто не додумався, що ж таке, шо нічого такого не зафіксірувалось на тому географічному місці – там тіпа пересипки грунтов, чи засипки ними, пересування землі якої. Словом усього того, що супутствує масовим розстрілам. Не було!
І виною всьому цьому Еренбург. Бо він в 1943 році слідом за красной армійой вступив у Київ, йому повідомили, що німці тут були натворили. І от він встрічає мальчика Іванова, свідка тих страшних подій. Бо людей дивиться німці не пускали, а маліньким мальчикам не запрещали – бо як ти йому запретіш, як воно всеодно пролізе? І мальчик починає потім водити місцями на Сирці великого пісатєля, шоб він що написав, як уже ставши спеціально для цього вже журналістом.
– Першими почали привозить і розстрілювать циган.
– За шо? – дивується Еренбург.
– Бо цигани були арійці. Ніхто тепер в це не повірить, але но вони вихідці лічно із самої Іньдії. А німці, яких Гітлір тоді сильно рекламірував, шо це вони арійської національності, походять звідкіля вгодно, тілько не звідтам. І тому ці цигани, сильно присуствуя в Європі доводять тим самим, шо хто насправді тут вища раса. Гітлір цього не міг потерпіти, бо всі в сьвіті тоді здогадаються, шо він брехун. Тобто хоче возвеличить своїх соотєчиствинників, як Божий народ, – щоб це не було похоже на лож, усіх циган ловили, привозили на Сирець і тут же розстрілювали, навіть не питаючи їхньої згоди; чи там якого суда, бо Гітліру була ідіологія важніша за всякі суди.
– А де євреїв уничтожали? – допитується про своє Еренбург, бо він сам колись давно був киянином, лічно тут народившись і вирісши; на Університетській чи Іньстітутській вулиці у нас, і якби він не воврімя потім не імігрірував у Москву, то й сам зо своєю сім’єю міг сказаться тут, де вже ніхто нікого ні про що не розпитує, тім болії описує.
– До них не дойшла тоді ще перша очірідь, – розказує йому мальчик Іванов. Бо він був не простий мальчик, а такий, який потім став Гламним архітектором города нашого Київ – і не послідню роль тут відіграла тут стаття Самого Еренбурга, якої він в той момент ще не написав, бо мальчик ще, фактично, нічого йому не розповів, а водив Сирцем вокруг да около. Того всього, що лишилося од страшного Сирецького концтабору. Шо там було все, як на долоні – це тепер там точно на цьому місці нічого не видно, бо саме там тепер і стоїть пам’ятник погибшим. І шо само інтересне, що його сооружатимуть архітектори під керівництвом кого? Да того самого колишнього мальчика Іванова, – але про це потім, а січас Еренбург вимагає і вимагає од мальчика нових і нових свєдініїв.
Бо німці тримали все те в страшному секреті, щоб ніхто потім нічого про них не взнав. Бо, може, хтось потім і зацікавиться, чому вони вничтожали циганів і пойме, хто на цім світі настоящі арійці. І євреїв, які теж дуже на арійський народ претендували – і тому нікого дивитися на рострілів не пускали. А мальчиків таких, тіпа Іванова, пускали, бо не думали, що з них взагалі щось потім виросте путнє. І тому мальчик тоді ще Іванов продолжає свій розказ:
– Потім туди привезли всю нашу Дніпровську флотілію. Німці тоді таких річних флотіліїв не мали, і тому не знали, як з нею боротися; – а флотілія знала і громила врага, бо тоді німці не могли взять її ніяк в окруженіє. Бо ріку, ти її не окружиш. Як усіх інших окружали й брали, й брали. До такої міри під Києвом, шо аж півтора міліона воєнноплєнних взяли тілько тут; – що не знали, що з ними робить і тому відпускали по домам; – або для роботи в колхозах, яких тоді гітлєрізм відновив з новою їх силою. А флотілія, яка не піддавалася окруженіям по причині води, німців дуже разозлила. Бо флотілія плавала кругом і громила, доки в неї не кончився бінзін – от тоді лише фашисти окружили кораблі сухопутно і взяли їх у плєн. І привезли їх на Сирець, щоб там спокойнінько разстрілять. Но моряки були моряками і взбунтувались. Тоді німці натравили на них своїх конвоїрів, а ті натравили на них своїх собак. Німецьких, дорогих таких овчарок арійської породи. Но моряки, хоч вони були й простими річковими, а не морськими, почали голими руками тих собак перебивать. Разом із конвоїрами. І тоді німці, бача той клубок неразберіхи, для ясності розстріляли його з кулеметів разом зі своїми конвоїрами, не щадя навіть їх, собак німецької овчарської раси. А ми, малі, лежали й дивилися на це, хоч нічого не понімали, но розуміли геть чисто все.