І бачиш, що жоден твій не одстає і підносишся, ноги не чують землі – тут вже не спіткнешся, не перечепишся, летиш, одразу бачиш не лише узгірок, куди біжить ворог, а й увесь овид; і наче з-під хмар тобі видно, як одна зграя здоганяє іншу, перестрибуючи побитих, мчать окрилені, бо тій, чужій, скоро буде нікуди бігти, – узгірок кінчається урвищем.
– Бий! Бий! – чуєш себе уривками крізь рясні автоматні черги, і знаєш, що хлопцям стачить куль, аби добігти, аби загнати в руїни отих, в кого попереду мчить чорний комбінезон, одпльовуючись од сигарних іскор.
– Вперед, рідненькі!
Вискочивши нагору всі зрять чудо – геть нікого нема.
Озираючись, бачиш лише такі само здивовані погляди, особливо в Степана, той метушиться серед потрощених підмурків найбільше.
Раптом сигарний видих б’є тобі збоку, ти озираєшся на сморід і бачиш ген лівобіч, посеред битої цегли шпарину. Таку розколину до розбитого підвалу; і ти вже знаєш, що чудес не буває. Ти вказуєш пістолетом туди, й кожен починає розуміти: увесь недобитий десант там.
Хапаєшся за підсумок, та пригадуєш, що гранат прихопити не встиг. Дивишся запитально на своїх, але ті відводять очі.
– Що – дуже просто? – озираєшся ти на розколину в фундаменті; ті, що там затаїлися, ще не огризнулись чергою-другою, ще надіються одсидітись. – Так, просто. Одна граната, і все.
Й починаєш розуміти, що всі твої, запалені боєм, саме такого простого рішенця й не хочуть. Може, хто-таки й прихопив гранату, але не дасть.
– Степан?
Але й той знизує плечима:
– Не встиг взять.
Бреше?
– Отже так, – ти дивишся йому просто в очі, – бігом до «нікому не потрібного» мосту, ясно? Береш гранати й швидко назад.
Хутко сідаєш до нього спиною, аби він не встиг відмовитись. Чуєш, як він втомлено побіг.
І знаєш, що й там, у підвалі, ще один чоловік в чорному комбінезоні також сидить, одхекується од сигари і вагається, чи принесе той гранати, чи ні.
Чудо гріха
Ми, мабуть, не помітили, що перейшли на систему, бо кайфу почало не хватать, особливо, коли Деця перейшла з осіб кавказської національності на африканську, не тому, що в них ширка дешевша, а бо в неї почали стомлюватися губи. Й на горе біди там, під автовокзалом вона й попалася на очі батющі і той почав вмовляти:
– Шо пріді уво церкву і там покаяяйся.
Отак вона нас і заложила.
Бо раптом стукіт у двері, гучний, як ніхто ніколи окрім ментів у кумарню не грюкає і громовий голос баритону:
– Одкройте!
Наче в ментярський мегафон, що Вовчило навіть стрибнув з балкону, но чомусь не вбився, тіко вибив зуб власним коліном, коли воно невдало зігнулося.
Деця ж мовчить, що то її знайомий голос, і не подає при цьому виду. До такої міри, що я майже почав спускати в вонітаз ширку, признаюся, що ні, хоча потім сказав, що так і нарешті зробив собі заничку.
Корєфани подумали, що вже, бо почули гуркіт сортирної води і одкрили замок і яке ж було здивування, коли на порозі його побачили не довгоочікуваного «Беркута», а побачили попа.
– Покайтеся, – гудів він голосом кращим, аніж в участкового.
При цьому озирався майстернею, де довгий час нічого мальовано не було.
– В чому? – запитав Антон, бо він був з вищою живописною освітою.
– В гріховном наркоманстві! – була несподівана відповідь, бо Антона коксом не корми, дай тіко ці теми протерти.
– А в Біблії нічого про наркоту ж нема, – парирував він.
– Як це – «нема»? – хотів отетеріти од такого нахабства незнайомець.
– Дуже просто, бо її тоді ще на світі не було, – радів Антон.
Що навіть я подивувався такій простоті думки. Можливо анашу в той час продвинуті азіати вже шмалили, а от що шприця тоді ще не винайшли, це факт.
– Не може такого буть, бо в Біблії все є.
– Покажи, – була відповідь. – Якщо в ній навіть про горілку нічого не сказано, – видєлувався зі святої особи Антон. Бо його коксом не годуй, а дай краще повидєлуваться, доки йому з голови ще вся наука не вивітрилася.
– В мене нєт при собі Святого писанія, – намагався викрутитися священнослужитель.
– Дак тоді й ще горілки не вигадали, щоб про неї апостоли щось нехороше знали, – вставила свої двадцять копійок Деця. Вона як знала, якою бідою це саме для неї обернеться. Так, у жінок почуття передчуття дуже сильно буває розвинуте, особливо наркошних. Тому вона осіклася, а, може, й тому, що це вона навела сюди попа, який, виявляється чомусь слідкував за нею од самісінького автовокзалу. Чому?
– А по вашому, оте, чим ви колетесь, ето штото хароше по-вашому? Даже без цитат із Біблії? – Такий поворот був нечесний, тому що ущемляв права свободи особистості, де кожен має демократичний спосіб вибору, про що ми йому коректно й сказали. – Демократичний? Демонократичний! Бо ваш вибор только в том і состоїть, щоби насити дєньги преступним кланам, обогащая їх всємєрно й усіляя таким образом протіву чесних людей.