Із з-під самого Харкова
Повість – міні-апокриф
Чому він там народився? І це не просто так було, бо коли він саме підріс, тут і почалася війна. Хоча він весь час хотів бути борцем класичної боротьби, бо в його була дуже велика сила, бо в нього ідеал був сам Іван Піддубний, великий всесвітній земляк-чемпіон.
І ж от його беруть на фронт. А машина туди їде і гармату везе, з якої їх ще не встигнуто навчити стріляти, а німець баче це, бо він на самольоті «Фокке-Вульф», і починає її бомбить за це. Що всі поховалися навколо, всі, окрім грузовика. Особливо фотокореспонденти центральних газет. Доки фашист не заспокоївся він, бо побачив, як одна з бомб, випущених на ходу, попала під машину нещасну полуторку, котра собі тягала велику гармату. І тому літак полетів собі спокійненько знову на заправку бомбами і пальним.
Це зрозумів лише наш борець.
– Зара вернеться! – зрозумів він.
– Чого ти такий вумний? – уриває його комбатареї.
– Бо він побачив, що тепер велика гармата стоїть нерухома, і тепер її можна спокійно добить.
Бо гармата, бо така, що стріляє по танках – який же німець після цього її пощадить? Якщо порівнять собівартість великої гармати і простої дешевої бомби.
– Тут треба швидко мінять колесо! – кричить наш борець так, щоб усі почули і також начальство.
Ті чують, але нічого не роблять, бо тоді був такий час, що скрізь у ньому був недокомплект – особливо не було домкрата, здавалося б, найпростішої речі в автомобілі.
І ж тоді він бере своєю силою той грузовик. І піднімає од землі вісь, і держе її сам, доки вони нове колесо туди не вставили, і встигли звідти поїхать, бо коли німець прилетів (а літаки дуже швидко літають) то не побачив там нічого, окрім пустої своєї воронки од своєї бомби.
Так само, як і кореспонденти, які бачили весь подвиг із укриття, як чоловік рятував гармату, вони його описали, за що він був нагороджений орденом Героя. Но Зірка ця не змогла його догнать, бо не знала, хто він, і куди поїхав на полагодженій машині.
Бо вони швидко приїхали на позицію і почали розвертати позицію, але не встигли її, бо німець ударив її з танка перший, бо він розумів, що треба встигнуть, бо інакше він може не встигнуть. Снаряд влучив поруч, і комбатареї, побачив, що гармату перекинуто оним.
– Одступать к пункту сосредоточенія! – наказав він і сам перший почав виконувати наказ.
«Стривай, – устиг подумати в цей момент наш борець, – якщо я піднімав автомашину, то я чи й ж не підійму гармату?»
І йому так стало це інтересно, що він вирішив спробувати, що він і зробив не жалкуючи своєї сили. І тут він баче, що танк вже їде, думаючи, що вже нічого йому не грозить. А за ним потроху інщі танки й самоходки, такі ж розумні.
– Еге, – каже наш.
Він бере і починає наводить гармату, хоч він ніколи її не наводив, не кажучи вже про те, що з її не стріляв, але він подумав:
«Як я з мисливської рушниці це робив, то чим, цікаво, вона відрізняється від неї? Нічим».
Бо, якщо хорошо подумать, то танк, як мішень, він і значно крупніший, скажімо, за мисливського зайця, і, до речі, не такий прудкий. І так борцю стало це цікаво перевірити, що він почав націлять її, і хоч на ній не було мушки, він уявив її, що така є уявна, бо флагманський танк був увже недалеко. Коли пролунав перший постріл, який тут же з першого разу й влучив. Танк горить. А інші танки думають:
«Тут не одна гармата – тут же треба бути дурнем, щоб не поставити тут їх десяток в такому зручному для цього місці».
І давать драла.
А він продовжував громити ворога, доки він не втік, рятуючи свої недобитки.
– Головне не кидати бойову зброю! – пам’ятав наш чоловік з-під Харкова. Бо їх не встигли ще нічому навчити з артилерії, але суворо попередили, що втрата її неприпустима.
І хоч він полагодив автомобіля, його поруч не було. Бо той саме виконував наказ про відступ, вивозячи лічний состав на чолі з полковником.
Тоді чоловік бере і впрягається. В гармату, бо йому інтересно, чи вистачить йому сили тягти її по ріллі? П’ять чи сім кілометрів, яких потім виявилося десять. До траси, а там, може, вже хтось підвезе. І хоч він прибув на пунк сосрєдоточенія своєї воїнської часті, но, певно, з великим запізненням.
– Під суд! – кричить комбатареї. – Ти як посмів опоздать? Коли було сказано? О котрій? А ти що собі позволив?
Бо він наказ свій про відступ виконав вчасно. І тут же оддав борця під суд – а суди були тоді ще швидші, ніж запізнення на пунк сосрідоточенія.
І ву самий цей час сюди прибуває командування. Бо воно представило до нагороди того героя к Другій зірці Героя, хто одбив танкову атаку і врятував цілий фронт, не дая німцеві зайти з флангу.