Я вимагаю, щоб ви подивилися на цю потвору ще раз і наочно уявили собі ту велетенську неосяжну роботу, яку ще доведеться здійснювати нам отут одразу ж після звільнення цієї, колись дружньої нам країни... Не одводьте ж очей!
Розчулені промовою, вони поназносли снігу, витрусили з рюкзаків трофейного вугілля, розтопили на багатті й долонями та поцілунками обмили погруддя. Лейтенант одтер власноручно спиртом із заповітної фляги рясну сукровицю, мішаючи її зі сльозами. Потім опанував себе настільки, що вирішив власноручно пристрелити святотатця, однак втримав свою ненависть: місцина була пожвавлена, та й день, морозьке повітря далеко рознесе звук пострілу. До того ж слід було ретельно, спокійно розібратися в усьому, що довелося побачити й пережити, дати належну оцінку для статистики – адже група мала наказ ще й виявляти місцеві настрої й інформувати Центр.
Бо за кілька років перед тим, бувши лише сержантом, він саме формував ці настрої, готуючи їх перед відступом: тоді їхній спецзагін вимушено перевдягався в ненависну уніформу герготів, й провадив розстрільні десанти по селах, формуючи ненависть до майбутньої окупації, палили живцем у церквах, топили в криницях дітей, аби активізувати в них прагнення опору. Що поробиш, якщо не існує іншого виходу? Й це для того, щоби тепер на власні очі побачити, що нічого з тих великих зусиль не дало результатів – як були тоді ці нетямущі аборигени виродками, такими й залишилися, нічого не втямивши, бо Ідея Всеєдиності Щастя зосталася недосяжною...
– Дозвольте рапортувати! – вивів його із задуми політкомісар угрупування, і він згідно кивнув. – У затриманого при обшукові виявлено ось що:
і показав одбитого носа і козирьок.
Удруге лейтенант неймовірним зусиллям волі втримався покарати на смерть пацюка, й лише тому, що такий нечуваний факт блюзнірства міг зацікавити психологів з Центру, і гаразд буде, коли твоє власне ім’я зайвий раз фігуруватиме в доповідях через високі канцелярії. Тому він знову заховав в кобуру пістолета, а наказав нарубати гілок, змайструвати м’якого паланкіна, яким буде належно транспортувати в даних умовах Вершителя. А пацюка прив’язати спереду тим же пасом, аби ніс і слугував незаперечним речовим доказом, поганяли щосили.
І знову яйця Колайчукова зробилися завбільшки з футбольні м’ячі, бо баскетбольних тоді ще не існувало, й він знову пошкодував, що свого часу не пішов у футболісти, а в політемісари; хоча, якщо подумати, то в футболі яйця одбивають ще краще; його привели на таємну базу, зроблену під снігом з льоду, і всі, хто лише мав вільний час, катували його по черзі, намагаючись розв’язати нарешті язика й дізнати правди. Й ніхто не додумався зазирнути в тамтого рота й переконатися, що язика там нема взагалі, якого він виплюнув, аби не заважало рятувати погруддя, тікаючи з герготських застінків. Тепер же його катовано підручними засобами, а він лише сміявся їм у відповідь, залюбки терплячи, бо ось нарешті мав твердого переконання, що усе це – примари. Це щастя – відчувати себе всесильним. Не можуть же святі побратими, в рідних погонах і картузах піддавати тортурам, й тому він солодко поринав із одного забуття в інше.
Отямився од вібрації літака. Той відвозив на Велику Землю пораненого політрука, котрий прострелився, необачно чистячи автомата, а щоб машина не гуляла порожня, вирішено надіслати в Центр і уособлення місцевих настроїв разом з усіма речовими доказами, аби вже там до пуття розібралися, бо лейтенант таки побоювався казуальної заковики – адже йшлося про особистість Вершителя.
Насилу розклепив втомлені гематомою очі й зрадів ними, побачивши проти себе знайоме до болю погруддя, – в агітаційно-диверсійній бригаді, звісно, знайшовся чудовий військовий клей, яким зазвичай ліпили вибухівку до мостів, а позаяк злам носа припадав на природньо блакитну прожилочку, то склейка на мармурі була геть непомітною. Що можна сказати й про відреставрованого кашкета.
Літак закладав довгий віраж й провалився у повітряну яму, куди в безпам’ять провалився й Колайчуков.