Знову повернулася попередня влада, щоби мати змогу тепер мирно мордувати, місто відбудовувалося, розросталося, в центрі збудували Крупнопанельного майдана, окрасою якого був Музей безпрограшної війни, збудований навколо постаменту з погруддям поперед входу, центром експозиції Освяти й стало, яке пройшло фронтовими стежками й дорогами, мандрувало тилами й там громило ворога, змусивши тікати з замучених поневолених земель – високий монумент, образ Його, хто сам особисто виграв перемогу.
Коли стихав денний гамір і останні відвідувачі та співробітники музею полишали споруду, западала ніч і чекала опівночі, – тоді здавалося, що скульптура трішечки навертається очима до південно-заходу й своїм ясним мармуровим зором Вершитель линув туди: ген далеко, в керункові напрямку за тисячу верст, туди, до боліт і моховинь, де саме вже починали потроху виходити з трясовин, куповин та мочарів оновлені місцеві блондони, аби вершити й прокладати уздовж азимуту осяйного погляду, гатити світлі широкі гатки в нове майбуття.
86 р., 29.11.89 р., 4.07.98 р., 1.05.2011 р.
Вклонитися
Романченко з докукою дивився на Марічку, він не дуже любив дівчат, які одягаються навмисне неефектно, мовляв, усі навколо мусять напружитися і вдивитися мою внутрішню сутніть.
– А що ви маєте в своєму доробку?
– Роль Мавки, роль Леді Макбет, ну, і різні етюди.
«О, які контрасти. Мабуть в інституті була першою відмінницею», – подумав він і зітхнув:
– Ви не повірите, але «Леді Макбет» щойно зійшла з нашого репертуару, а «Лісова пісня», успішно йде в іншому виконанні. Я б охоче подивився вас, але скажу відверто, акторських ставок у нас вільних нема, а якщо будуть, то на конкурсно-договірній основі, але коли це ще буде...
Художній керівник одвів очі, аби вона не прочитала в них: «щось у ній є», а потім зловив себе на думці, що він уже напружився і вдивився.
– Ну я б почекала...
– Чекайте. Дзвоніть, – зрадів він, що розмова закінчилася, і підвівся.
– Я хотіла сказати, а чи нема у вас якоїсь іншої посади, щоб я могла працювати?.. й чекати, доки не з’явиться.
По ній очима було видно, що чудово знає: на таких посадах зниділо безліч претенденток, так і не діждавши, однак погляду не одводила. Тепер, коли вона стояла, Романченко краще роздивився постать. Він знехотя видобув теку зі штатним розкладом, почав гортати, хоча й без цього знав напам’ять, як оця дівчинка роль Мавки.
– Так... так... – гортав він. – О, тут є пів-ставки,.. – знайшов. – Гримером зможете?
Знаючи чудово, що в інституті вона цю науку також проходила.
– Зможу! – непідробно зраділа вона, не здогадуючись, що гримери тепер дефіцит, бо розповзаються по салонах, студіях, агентствах, тобто вкапувать в театрі за мізерну платню не бажають.
Наступного дня вона довідалася, що всі актори гримують себе самі, і тому ця штатна одиниця мала працювати лише на провідну актрису Наталію Степанівну Козубицьку.
Марічку подивувала, що ця видатна особа доволі молода, як би не годилося для провідної.
– Значить так, мілочко, – подивувала вона дівчину, – гримуватися я буду сама, тому, що не довіряю комусь свою безцінну зовнішність, а особливо, образ безцінного персонажу.
– А навіщо ж... – озирнула вона персональну гримувальню актриси.
– Навіщо я тебе викликала? Будеш мені читати.
– Що? – не збагнула та.
– Доки я гримуватимусь і виходжуватиму в роль, ти мені цю роль читатимеш. – Вона кивнула на столик, де лежала роздруківка Мавки з «Лісової пісні». – Ти ж фахівець? Читати, принаймні, зможеш? – усміхнулася вона.
А що робити, коли посаду суфлера скасували ще в доперебудовчі часи.
Це цілком влаштовувало Марічку, адже розминати роль краще, аніж розминати обличчя. Дивовижно, але з’ясувалося, що роль вона пам’ятає набагато краще, аніж примадонна, тут у тої був пунктик. Забудькуватість. Злі язики шепотіли, що одного разу в «Леді Макбет» вона видала кілька монологів Офелії, і худкер Романченко визвірився:
– То ж Офелія, а то Макбет, Господи...
– Ну і що? Але однаково – Шекспір!
Й він насилу організував районну критику, яка восхвалила це нове прочитання твору. Відтоді примадонну охоплював страх перед виходом на сцену, однак публіка любила її по-справжньому, тому що актриса часто робила дуже рвучкі рухи, несподівані, чим зривала аплодисменти.