Тоді один раптом зірвався на ноги й заходився робити переді мною армійського фізкультурного комплекса номер один. Озирнувся й почав би показувати номер два, коли б не:
– Шур’, сядь, – урвав зарядку старший з них.
– Жалк’ просто так уєзжать... – виправдовувався Шура.
– Камандовать парадом, Шур’, буду я, – промовив той і всі узвичаєно засміялися. – Ти чіво ет’? Чьто тібє здєсь над’? – це він до мене.
– Я т? Я с бєрєзанскай ахіологічєскай експєдіцьї, вон прішол пасматрєть, – кивнув я на два кам’яні вівтарі.
– А-а, – полагіднішав старший.
– Фьсо равно – гунн, – наполягав Шура. – Ти прьєдстафь, в магазінє здєсь адін такой начал тари-бари растабари срєді мєстних рагов, чьто, мол, прієзжают суда сотні експєдіцій атавсюда, а потом все викопаниє експонати развозят по Ермітажам, представляєш? Гуньйо ванючайо.
– Чіво ж ти єму па рогам не дал-то? – щиро здивувалася молодшенька, грайливо блиснувши зубами.
– Нє смог, там било полньохонько рогомьотов.
– Так ти б культурно атвєтіл, – знову посуворішав старший, – чьто пускай ані тож’ прієзжают атсюдава к нам в гості і капают себе, сколько хотят, ми нє жлабьйо, ми нє станем возражать.
– Гуньйо ванючайо.
Я прийшов сюди, бо тут було джерело. Батько історії Геродот починався з того, що описав його давні цілющі властивості, такі, що поруч було змуровано аж два вівтарі. Згодом, коли Ольвія занепала, вода засипалася, однак наші археологи відкопали вівтарі, а потім за Геродотом почали шукати й славнозвісне джерело, знайшли, розчистили, ключі ожили й знову заструмувала вода. Та, унікальна в яку можна тепер вступити двічі.
А ще задовго до греків тут жили місцеві племена, які вклонялися джерелам, греки їх кишнули з прибережної лінії, правда, за це принесли їм освіту, письмо, культуру. Греки принесли цивілізацію й торгівлю в це неторкане місце. Й работоргівлю.
Найбільшу тутешню ріку, яка також впадала в лиман, назвали Борисфеном, хоча вона до того мала свою власну назву. Місцевих вони відповідно прозвали борисфенітами, бо греки були першовідкривачами, вони були романтиками.
Слідом за романтиками присунула армія й почалося масове ввезення зерна в метрополію, зерна в обмін на виноробну продукцію. Місцеві привчилися пити вино, бо, нецивілізовані, раніше не знали його. Отак речі, які здавалися в нас споконвічними, мають свої точні дати, історія нашого алкоголізму сягає заледве якихось двох з половиною тисяч років. Тутешні племена виявили до вина неабиякий хист, якщо елліни його розводили, то ці не додавали води, а хиляли просто так, лякаючи колонізаторів, (отак просто з цього самого джерела й не розводнювали, певно, шкодували цілющої води), за що греки прозвали їх варварами й дорікали:
«П’ють, як скіфи».
Відтоді пролетіли епохи й тепер місцеві розводять горілку пивом, дивно, але навіть за моєї куцої пам’яті такий коктейль лякав навіть завзятих алкашів, а тепер його вживають дівчата.
До речі. Якось в Єгипті археологи розкопали камінь, а на ньому ієрогліфи, де було описано рецепт якогось популярного напою. Затамувавши подих, наші науковці в лабораторії відновили прадавній рецепт, «джерело» заструмувало знову, естафета не увірвалася! Покуштувавши, вони зазнали шоку: виявляється, вони відтворили... простісіньке пиво, кап-у-кап таке, як і продавалося з діжки навпроти інституту археології. Отже естафета діяла протягом тисячоліть і поза наукою.
Повітря спекотно зупинилося. Я зарядив фотоапарат й заходився знімати джерело, воно, обрамлене прадавнім тесаним камінням було дуже фотогенічним. Усі експедиції, які з’їздилися сюди з усіх закутків СРСР, влаштовували навколо ритуал посвячення в археологи, вранішні самітники усамітнювалися тут, аби помріяти, а щовечора збиралися романтики поспівати пісень, закохані приходили вночі кохатися. Отож на дні джерела виявилося безліч порожніх пляшок і я почав шукати ракурс, аби вода заблікувала їх, промайнула навіть думочка така, а чи не заб’ють вони знову джерело? Інша думочка заспокоїла, адже щодня голодні археологи витягають гуртово склотару й біжать здавати до гастроному.
– Ти чіво ет’ реактор снімаєшь? – визвірився Шура.
– Я? – непідробно здивувався я, хоча реактор був мені по цимбалах. Енергоблок Миколаївської АЕС білосніжно височів по той бік лиману, додаючи непорушності й без того прозорій днині.
– Шур’, – знову урвав його старший, – лучьшє спой маю любімаю.
Шура підібгав ноги, настроїв гітару таку ж руду, як і він, настроївся сам:
Сваю пєчаль атсюдава
Унесть