Кразвалінам іново
Гасударства...
– Ну, Шур’, ти – Бог! Ні магу... Не пой більше! – заплакав начальник і за це поцілував Шуру. – А ви б, мєтьолкі, – це він крізь сльози до дівчат, – прікрилі би сіські-та в конце-концов!
– Нє відітє-та, іш, здєсь гунни ходять, пяляц’ца? – одклав гітару Шура.
Я увібрав якомога біополе й потроху рушив повз компанію.
– Вєдь жаль так просто раставатся, – мовив про мене Шура.
– Да!.. – скуйовдив йому чуприну старший, а потім утер сльози. – А харашо т’ било здєсь, а, ребят’?
– Мясо єлі, – зітхнула старшенька, – каждий день, єслі нє палєніцца т’ утром встать на базар.
Я думав, що вже проскочив.
– Ей, гунн! Гдє ви мясо бєрьотє та? Харашо устроїлісь.
– Зажралісь! – мовив я, минаючи гурт.
– Во! Точно! – зраділи ті.
– Прієзжайтє к нам іщо! – я проминав чоловіків, лишалися ще дівчата.
Шура помітив це й зірвався на рівні ноги, однак начальник рвучко посадив його, і, зірвавши з верби буруб’яшків, заткнув йому жменею рот.
Екскурсоводи завжди тут розповідають, що од давніх греків ще й досі ростуть їхні маслини, правда трохи вже здичавілі, підводили охочих й ті зривали й куштували бубочки. Це була маленька неправда, ніякі маслини тут зроду не прижилися, бо греки не мали в ті часи Мічуріна, аби маслини росли в холоднішому кліматі. Дерево ж, якого так полюбляли екскурсанти, було місцевим і називалося лох. Отак і елліни – зачепилися тут, однак не втримались, бо місцеві племена боролися з ними найдосконалішою методою – просто пережили їх.
Візантія також не втрималася, Генуя – також, і турки, і татари...
Потім прийшла Катерина ІІ-га. Вона роздарувала ці землі своїм дворовим, ні, не собакам, а аристократам. Тут посіли Мусіни-Пушкіни, урочище Ста Могил переіменували в Парутіно, це село заселялося українськими кріпаками по кілька разів, бо ті розбігалися через надвелику кількість земляних робіт. Просвіщенні власники зганяли на ті могили звідусіль нових копачів, бо мали великий інтерес до золота. Отак було започатковано вітчизняну античну археологію.
Тепер вже не налічиш в некрополі ста могил, тут зяють отворами розкопи й шурфи. Ті, що копалися дуже давно, позсовувалися, округлилися, позаростали й нічим не відрізняються від снарядових та бомбових вирв. Археологічні пам’ятки завжди найдужче пошкоджуються війнами, бо завжди виникають на важливих стратегічних пунктах і геть пориті мінами, окопами, бліндажами, командними пунктами.
Деякі древні споруди не втратили свого значення й дотепер – наші Змієві Вали XI ст. межували зі сталінськими оборонними лініями, німці під Кругликом обійшли ті доти й дзоти збоку, що жоден й не вистрілив, захисники змушені були висаджувати їх в повітря, а зброю перетягати з бетонних за земляні Змієві Вали, збудовані ще Ярославом Мудрим і вже звідтам люто одбиватися, бо вони доцільніше стояли на стратегічних напрямках.
Німці прийшли і в Ольвію, нарешті тутешнє населення долучилося до великої культури, напам’ять вчили Гьоте, однак німці також тут не втрималися, а також і їхня культура зі своїми прогресивними та реакційними напрямками.
Греки, коли почали будувати тут Ольвію, не думали, що їхні стратегічні міркування виявляться згубними й не так од авіабомб, а що згодом тут з’являться нові орди, скеровані наукою з усього СРСР, аби розрити кожне поховання й перетрусити геть усі кісточки, то еліни б не насипали високі прикметні кургани, а маскували своїх небіжчиків.
Землю роздерто й здерто. Потім після науковців дощ, сніг, вітер доруйнує все, чого не забрав час, адже пам’ятки не засипаються землею назад, й хоч вони рясно позаростали бур’янами, кожному археологові приємно окинути все це оком, озираючи пройдений наукою шлях. Дірки од вибухів круглі, а од науки квадратні, їх можна розрізнити, навряд чи якийсь фугас міг зробити квадратної форми викид. Загалом міг би, якби наука спромоглася зробити квадратного фугаса.
– «Гунн-н-н», – гунявило з пляшки.
Не наступити на зрадливий черепок... Затамувавши подих я потроху просувався, аби не сполохнути голих дівчат, тобто не зустрітися з ними очима, що навіть я свої заплющив.
– Тань, а, Тань, а ч’т та са мной било т’ вчора, а?
– Партвяшу взялі, вот.
– Ет я знай’... А п’том?
– Ти ет... Ну, пашла с Андрєй’м, Лєн.
– Ну-у? Д’ брось. С малолєтком?
– Да, Лєн.
– Точьн’ помнішь? С Андрєйм’... Ва. Партвяш – помнь’, ва – галава т’ боліт-та. По рубь восємь.
– А боліт как за рубь дєвять? Ха-ха-ха. Галава твоя, Лєн, баліт савсемь нє ад партвяша-та.
– Как ет’? А ат чіво тагд’?