Таке неузгоджене з потребами життя законодавство до нагальних потреб (беззаконня) свого часу породило масові міграції зоофілів аж до африканських високогірних джунглів, де вони могли спокійно вдаватися до любощів із зеленими мавпами. Результат цього відомий – виникнення СНІДу... (Сексуальних Наслідків Інтернаціонального Сексу).
А от якби б суспільна мораль не трактувала яко збоченців цих сексуальних мучеників, а надавала б їм законне право кохатися в наших міських звіринцях (або і в цирках) то, певна річ, такої б всесвітньої катастрофічної хвороби ніколи б і не виникло. А от тепер скоро людство також позеленіє.
... Кожного разу, коли в прогресивних країнах з’їздяться сексменшини на гей-паради, то раптом і виявляється, що їх набагато більше, аніж так званих секс-більшовиків. Додати: ще більша кількість одностатевих за відомих причин зацькованого упередження на цих парадах не дефілює – отож постає питання про те: а чим же є насправді так звана більшість? Чому ж це натурали ніколи не збираються на свої паради чи бодай фестивалі? Та тому що вони по-фарисейському приховуються од загалу, аби той не побачив їхньої ницості, меншовартості й меншокількости! Саме через це їх слід позбавити сегрегаційної влади. Адже вони ще й досі диктують свої порядки, в той час, коли істинна демократія – це коли суспільством кермує справжня більшість, а не уявна.
Наведемо приклади: в геть усіх клозетах подибуємо лише таблички «Ч» та «Ж»... А куди податися по свої метаболічні потреби педерасту? Чи до чоловічої вбиральні, чи до жіночої – а наслідок один: цілковитий дискомфорт в дефекації, коли ти змушений здійснювати її за умов, які геть не співпадають з твоїм тендерним статусом...
В значно ще жахливішій ситуації опиняється кожен транссексуал чи трансвестит, для яких на планеті Земля ще й досі (!) не створено жодного (!) відповідного санітарного закладу. Про яку цивілізованість людства можна взагалі твердити, коли це людство не зідентифікувалося ще й досі, щоб нормально, пробачте, посрать?
Ну, і про найголовніше:
чомусь ніде й ніколи в мас-медіа не піднімалося питання про доволі масивний огром ще однієї специфічної сексуальної статі, котра справедливо також може претендувати на більшість.
Йдеться про онаністів.
Ці залякані так званою мораллю індивіди тихенько нидіють по кутках й анонімно вдаються до перелюбу. За них нікому заступитися, нікому заявити про їхнє людське прагнення брати шлюб. Як цього вже натепер домоглися педерасти.
Так-так, йдеться про право кожного онаніста на законний шлюб. Із самим собою.
Спиною
(із циклу «Прощавай, суржику!»)
Навіть, якщо ти не служив у міліції, то ніколи не прикурюй, стоячи задом до дверей. Ця думка колись може пригодитися кажному, хто не зна, що може за тими дверима ховатись. Особино коли бугор дає тобі гроші, одщитує чимало з товстої барсетки під розписку й каже:
– Йди, нарешті, й розщитайся, нарешті, з усійма бригадами, в перву очередь з кровельщиками.
Бо сам не любив роботяг, особливо знацьця з ними. Сказано, із хама не вийде пана. Він же не сказав, що ті кровельщики усі з Катюжанки. Я, слава Богу, додумав по дорозі в підсобку купить «Наполеона», бо я про нього ще з радянських часів мріяв, но тоді не було грошей. І от тільки ця бутилка мене й спасла тоді, вона як знала, навіщо я її взяв.
Ті прибігають, почав роздавать я гроші, строго слідкую за кишенями, особливо за боковою, де лежить пляшка, все роздав точно по бумажках, і всі страшно задоволені. Але тут вони стали незадоволені, бо побачили, скілько в мене їх ще лишилось і почали права качать, що я їх ощитав. Все їм мало. Ми взяли знову бомажки, все зійшлося, но чоловік, це така людина, коли вона в когось бачить пачку товстійшу, ніж у тебе, вона вважає, що її обдурено. І вона тихцем бере кожен по кровельному молотку і тихцем усі йдуть за тобою, а ти йдеш щасливий з омріяною тридцять років бутилкою «Наполеона» і навіть не хочеш озирнутись назад, бо може ти своїм щастям ображаєш когось, хто вважає себе класово обманутим і твоє щастя вони сприймають, як свій особистий грабунок. Вони ж не знають скільки разів ти на того «Наполеона» дивився, бо були такі часи, що в лікьоро-водочном окрім нього місяцями нічого іншого не стояло.
– Це ж подумать: п’ятдесять чотири рублі! – милувалися тоді всі в простому гастрономі, як в музеї.