Кажу я пошепки. Бо тиша там стояла така, що гріх будити було її криком. Все ж таки кровельщики, вони звикли більше до гуркоту. Вони почали одсовуватись, сцючи, бо ж вони не медики, не привикші ще бачить покійників.
– Гроші на стіл, – кажу я ще тихіш. Й виймаю над головою закривавлений молоток.
І вони, обсцикаючись, починають хутенько шарудіть ними, не рахуючи, і так розсовуються по боках автоматично, бо я бачу серед них кого?
– Ах ти ж сука, – кажу, – бугор сраний.
Сказав просто так, я ще не знав, що він тоді всрався. Я не подав ніякого виду, бо кого-кого, а його тут не сподівався, серед простих безпаспортних роботяг. І, серучи, тиче мені товсту барсєтку.
– Од мене, суки, – кажу, – ніде не заховаєтесь, баля, навіть на тому світі, бо я з нього його й прийшов, – кажу монотонно. – Особинно ти, морда твоя погана, – забираю я повільно барсєтку, – признавайся при всіх, це ти на мене навів?
І молотком по столу.
Дехто й впав.
– Він, він! – кричать.
– Ну, – кажу, – спокійненько досирайте на здоров’я, бо я, баля, завтра ще прийду.
Ну, на цьому ця історія не кінчилася, там було ще багато кінців. Но найцікавіше в цьому що? Що лікарі як не шукали, а не знайшли в мене навіть ніякісінького навіть струсу мозку.
– Це тому, що в тебе мозку немає, – сміявся кум.
Може він і правий, бо чого це я спиною до дверей прикурював?
Кінець получився нежданий, це вже коли я очі одкрив і побачив ними ментів, то вони мені розказали, що дехто в підсобці дубака дали. Це ті, хто здержували, хто не хотів одпуститься, а зря, бо як ти вже взявся за кровельний важкий молоток і почав з ним бігати поночі по парадних, то ти спершу візьми й научись срать.
Совратники вождів
(мініповість-апокриф циклу «Прощавай, суржику!»)
Це тіко зараз ми докопуємось до аксіоми істини, а тоді її не знали навіть вони, їхнії творці й не розуміли, до чого їхнє політиканство гри в популізм може їх самих призвести. Бо якщо хтось і не розуміє причини їхнього кінця в смислі смерті, то це просто од лєності, од простого небажання співставити факти з фактажом.
От ніхто зараз не помітив слова «лєность», а тут міжіншим криється велика загадка запасного імені вождя Леніна, який сам на себе нарікав за лєнь в ссилках, де він бурятствував алеуток, за що його ті за допомогою помощі німецько-германської розвідки нагородили страшнодіючою хворобою берліннського салонного взірця, яка ще натоді самоходом з Берліну ніяк би не змогла досягти вершин алеутських кряжів.
Але почнемо спочатку. Од товаріща Янукідзе, друга і товарища Сталіна ще по тіфілістичних ссилках, коли вони насильно одбували питкі в тамтешній семінарії, ізмождаясь непосильними догмами православного царату. За що підняли там повстання во імя праведного комуністичного вчення, несумісного з релігією, незважаючи навіть на те, що воно ізвитікає із первоісточніків першохристиян, іменованого так само співзвучно до комунізму: комратинизм, де свого часу вчився в семінарії Ісус Йосипович Христос.
Так от ніхто й уявити не міг, що це самий Янукідзе, прийшовши до вершин справедливої влади робітнико-селян, стане вживати її всю собі в розврат, опускаючись не лише в ньому, але і вікові, розвращаясь з жінками, юродствуй їх при цьому до такої міри, що а потім перейдя плавно на дівчат, щоби опуститись вже до геть дівчаток.
– Шюкати їх в найвіддаленішіх районах регіонів, – наказував він емісарам, щоб не сотворить гріха по сусідству, бо воно чим дальший секс, тим менш доказовий.
І ті шастали неозорою соцбатьківщиною. Доки їм в Челябінськом Заураллі в списках населення не попалася дивовижне прізвище нєвінної геть дев’ятилєточки з фамілійой Істоміліна. Яка її і згубила.
Од одного такого слова Янукідзе впав в розумові образи, а потім в почуттєві, навіяні поезійой пісень Єсеніна, і вже геть істомівся, доки її, залякану, не привезли, кладя просто до нього в постіль...
Не будем продовжувати цього бруду. Скажемо, що дівчинка довго лікувалась, не так фізіологічно, як психологічно, приводячи себе в возрастну норму, а як ліки були недоступні, то вона опреділилась в медичне ПеТеУ, з метою використання учбового процесу випробовуючи його на собі поправкою здоров’я.
Тому, потрапивши в відмінниці соціалістичного педзмагання, була знову надіслана в Москву на парад Першого травня трудящихся, де мала честь промарширувати під салютом всіх вождів.
Хто ж тоді знав, що ці пишні паради ударниць виробництва велися під приводом осіменіння їх, де стоящі на трибунах керівники тикали пальцями в маси, нібито буцім вітая їх, а насправді давали таємні пальцеві знаки вказівок на свою обраницю.