Бо в них не було просто ніякого іншого вибору, окрім випадкового обрання з колон ударниць – єдине, що позбавляло їх хоч якось од зумисне підготованих агентш імперіалізму. Які дорвуться і отруять на смерть за допомогою без презерватива.
Як свого часу Німецька Германія свого часу затруїла була Леніна поганою хворобою. Якою шантажуючи компроматом просто примусила його в перспективі капітулювати проти кайзера, підірвавши навіки Росію. Ось ціна одної безпрезервативної спірахети!
– Не хочеш? – лютився до неї Берій в ліжку, грузінствуючи при цьому. – А якщо тобі партія накаже?
Та, бідненька задумалася такою непосильною казуїстикою. Доки думала, то почула:
– Так от я, якь один із вожьдів партії, наказую тобі, не противляясь, сопротівляясь якомога при цьому. Ти пойняла? – чула вона до болю знайомий з дитинства кавказький акцент.
– Так, – одним лише голосом сказала вона.
Певно щось таке почув ув ній цей досвічений партієць, що викликав Вуласіка, начальника Кремля і каже:
– Я дуже гарячої крові, а ти спокійний слов’янин. Перевір її спокійно, чує моя душя, що в ній щось є.
Тобто він дикий страх зацькованої людино-дівчини сприйняв як приховану темпераментність.
Вуласік тут же інкримінував їй перебування в Кремлі без відповідних документів перепустки, як привід до порушень, чим залякав остаточно, чим домігшись свого.
Не знала ще тоді проста зауральська дівчина, що цей грізний генерал-охоронець ще виконував тут при Кремлі роль пробір-дами.
Но Берій не був такий дурний, як йому здавалося, і підмітив у комендатурі Кремля білу невинну шаль дівчини, густо змазану виділеннями ревного гененрала охрани, тобто реч-док. Який потім зіграє свою роковану роль в долі нашої неоглядної нікому Батьківщини.
Бо ніхто з істориків тут не помітив одної деталі факту, що дівчина, яка прагнула будь-що стати на статус столичної ліміти, усіляко приховувала свою медичну освіту. І ось чому: вона знала ненависть Сталіна до будь яких медиків усіх рангів і масть, тому що навколо нього падали мертвими його колишні соратники сотнями. При чому не лишаючи по собі ніяких розумних доказів смерті. Отже справедливо було уявить, що тут діє досвідчена медицина.
Чи могла за таких обставин Істоміліна, влаштовуючись у столовку харчблоку Кунцева, розголошувати цю свою ПеТеУшну мед-таємницю, яку пронюхали Берій і Вуласік, вдало маніпулюючи новою агентшою, запущеною ними навколо Сталіна?
– От чи лі заметів ти, Сосо, – починав розводитися Берій за сніданком вождя, – шьчо од того, хто тобі наливає твоє улюблене вино саціраві, то так воно й п’ється? Легко, а чи й важько? – щосили кавказячи Сталіна.
Витаючи своїми руками над напоями.
– Так, генацвалі, – генералісимус посміхнувся, – як ти нальляєш, то півдня потім голова болить.
– Ха-ха-ха, – засміявся Вуласік, – ха-ха-ха.
Берія вдячно блиснув до нього окулярами пенсна.
– Так отак і ліки. Залежно від того, хто тобі подає пілюлі, і хто тобі подає водички запить – від цього до більшої міри залежіть процес одужання, аніж би од самих препаратів...
Він точно поцілив, беріянствуя при цьому, бо точно знав, що Сталіна вже не бере аніяка рецептура. Через надзвичайну забобонність вождя до медицини.
–Ну од тебе я тільки отруту прийму з твоїх рук, – пожартував ще раз Сталін, і бухикнув, бо мучився тоді сезонним грипом.
В цю мить підійшла практикантка кремльовмського общепіта, якій доручили уперше подать чай для проби. Вона так просто і скромно при цьому це зробила, що Сталін:
–А от нехай ця юна особа подасть мені оці пігулки і чаю для запівання мікстури.
Та, знову почувши знайомий до страху акцент, пополотніла, червоніючи при цьому. І тому подала препарат і належні запивання до так невимушено і просто, що зачарувала кавказьких вождів. Вона готова була все подать, щоби якомога швидше дременуть на свою кухню. Де вона ютилася у запічку, що навіть оддала й свою улюблену білу шаль, якою невимушено огоргула хворе горло Сталіна.
Певно, цяя шаль була чимось цілющим густо змазана, бо од чого б це хвороба, яка довго і страшно мучила вождя всіх народів Всесвіту – взяла і вгеть одступилася?
Сталін, а він хоч і був за переконанням матеріаліст, був страшним містиком. Бо як кожна нормальна людина, він весь час остерігався, що його вб’ють при цьому.
Або, в гіршому випадку, попсують здоров’я. І от коли воно всією своєю силою відчуло, як його підсилює, оця, здавалося б, невинна якась проста шаль, воно возтрепетало од радощів за себе.