За що її ще більш возненавиділи вороги партії, скритно підтасовуя факти. В чому був великий фахівець Берій. Він все міг простить Вождю, але окроми єдінолічної перемоги над ворожеськими арміями. Бо вважав, що тут зіграло головну роль не стратегія генераліссімуса, а прості загряд-отряди – авторська видумка головного енкагебіста країни. Ну?
І він починає сплітати тісне кільце інтриг у вигляді простої дівочої шалі, чиїм тісним кільцем починає стискати душу найвеличнішого світового полководця. Який не мав лише достатнього досвіду фронтів інтимної боротьби.
А саме, якось, наче ненароком, звертає Берій увагу Сталіна на тую шаль.
– Зверні увагу, – каже він підлувато, – на оці засохші кавалки на ній, – наче мимохіть натякає він, кавказствуя його при цьому.
– Да ти хоч думай, чим ти мелеш.
– Ну шо, тобі важко поглянуть разок?
Вождь піддався на умовляння.
– Боже! – уперше од часів семінарських семінарів пом’янув той Бога. – Невжежки ж сперма?!
– А придивися уважніше, а чия вона?
Сталін напружив свій орлино-соколиний зір.
– Невже ж Вуласикова? – вирвався клекіт обурення упізнавай ним речовий доказ.
«Ну не Троцького ж», – подумував Берій, чим добивая цим Вождя.
Отакі то бувають соратники! Хто од великого щастя мало не втратив весь свій кавказький акцент.
Не знав Сталін і запідозрить не міг, що навіть серед грузинів можуть траплятися хитрі люди. Бо Сталін ще колись по юній молодості пропустив повз увагу той факт, що тоді Берій був засланий у глибоке тифілістичне підпілля ще ким? Царською охранкою. З метою ліквідації майбутнього вождя світового пролетаріату. І от лише аж коли пробив цей час...
А, може, тут сильно й зіграв той факт, що Вождь був великим мовознавцем і тому прізвище Вуласика йому чимось нагадувало великого зрадника Власова? В чиїх військах незаслужено потрапив у полон і загинув там улюблений син Сталіна Йосип-молодший?
Вуласика за це все замурували в кам’яний стовб без права переписки. А Істоміліну заслали в безвісті пропащі місця.
... Дивна була для усіх там присутніх ця безимянна зечка, яка довбала в шахтах вічної мерзлоти. Робя це без застосування механічних засобів простісіньким рукотворним кайлом. А хто слідкував за її нормами виробітків?
Сам грізний Абакумов в одезі простого таємного зеківського прораба особисто підраховував її трудо-день видобутку драгметала. Отакі порядки були.
Далі Берій розгортав події, що коли Сталін узнав був несподівано для себе про нові голодомори у ввіреній йому країні 1947-49 років, то його враз уразив удар.
Ми знаємо про три Удари вождя – Сталінградський, Курський і про Берлінський. Но нихто не зна про його Четвертий... Користаючи з теперішньої душевної незахищенрсті нервових капілярів судинно-сердечних кровоносних проходів, Берій вдало сформував цей удар, а саменно апокаліптичний удар лівого полушарія.
І тоді Сталін впав. Медиків він ліквідував як прошарок класу. Ставши цим доступним до смерті. А чудотворящу чаєрозлившицю він втратив невідь де й куди.
Шо навіть Вуласик під питками не міг сказати, де вона перебуває і в яких краях. Доки його не піддали тортурам.
І от аж тоді лише нарешті, Сталін узнає, що вона трудиться на Колимі, причому не по спеціальності, а в глибинах безіменних шахтах її надр.
Незважаючи на це, він висилає туди бойовий літак і той таки чудом повершає там між глибинами руд вимушену посадку. Завантажує в себе анонімну ув’язнену, при чому робить старт, незважаючи навіть на те, що вона не виконала планову норму виробітку видобутків.
І тим привозить її в Кремль завдяки посадці. Сталін радіє, не зная при цьому, куди себе подіти. А дівчина бере отак чашку чая, насипая його туди з метою заварювання, отак наливая його і просто дає при цьому випити його Вождю.
– Страждала лі ти? – несподівано для себе запитав він її.
Струя здригнулася в її руці. Хоч би раз він подовбав вічну мерзлоту золотоносних жил штрекових забоїв Колими...
Той отак попиває, посьорбує покірно і що? Умить весь оцей апокаліпсичний удар одступає із кровотворних судин! Наче й не було його там ніколи. Ось до якої міри.
Чи вимагала вона щось його собі натомість? Вона тільки й того, що могла трохи одвратить преступні задуми. І знову гулять удвох нічними Арбатами, проспектами й кривими Замоскворіччями нічної Москви, тримаючись за ручки дивовижною парочкою в шинелі і без.