– Веласкес, – прошарудів тканиною він, зминав, нітився, що так легко скористався з чужого горя.
Йшли, махали руками, бо намагалися сміятись, Толя знав, що її не одпустило, як вона не вдавала, навіть розпустила волосся й стала геть загадковою.
– «Врубель», – прошепотів радісно він, бо нарешті збагнув, що вона «Царівна Лебідь».
Внизу під пагорбом на спортмайдані, скупчилися тисячі маршруток.
– О, дуже зручно, – мало не прохопився він правдою про вдале сполучення між ними.
– Ти про що? – одкинула волосся.
– Ти можеш їздити до мами.
– Хіба тут є маршрут?
– Глянь, скільки машин. Ясно, що й туди є.
Вони спускалися пагорбом ковзькою травою. Несподівано Настя стала:
– Ти ходитимеш в мою бібліотеку?
Толя насилу стримав щастя, що зможе бачити її й там, приховуючись, він шепотів:
– А можна?
– Ну, ти розумієш, колеги знають про мою душевну травму... тому я скажу їм, що ти фотограф, ну, що ти інвалід.
– А чому не художник?
– Ну, розумієш, художник, люди всяке подумають.
– А про фотографа не подумають?
Вона усміхнулася:
– Ну, фотограф же – інвалід...
Толя не став шукати глузду, так жалів її, що закульгав на обидві ноги, крививши губи:
– Людо-оньки, я інвалі-ідний фотомайстер, я прийшов зализати Насті, – він похлинувся, – зализати глибоку душевну травму!
Як вона пирснула! Що вони впали з косогору, котилися навперейми з капелюхом, реготалися, доки не відчули, що одпустило.
Про Петра
Одного такого вечора він пошкодував, що він фотограф, бо це була, фактично, пітьма і тому зняти Ніну не було ніякої можливості, особливо такі очі, які відсвічували ніччю. Змоделювати таке освітлення не здатен жоден павільйон, але не про це думав хлопець, коли цілував, а про кукурудзу, бо мабуть була несвіжа.
– Недоварений качан? – майже вголос сказав Петро, бо відчув, що дівчина думає приблизно про те, зусиллям стримуючи бурчання живота.
Схили Дніпра стояли пагорбами. Ніна накинула за плечі рюкзачка і встала, тобто йому лишалося лише підвестись і щось говорити, аякже, бо вони коли не цілувалися, то балакали. Про капосну бабцю, яка підсунула нам недоварені качани? Про те, що він увіковічнить її на фото?
– Знаєш, Ніно, іноді я себе відчуваю непотрібним, – і щоб вона не подумала, що через неї, додав, – ну, це як буває непотрібен фотоапарат, коли суцільна темрява.
Він би ще й розповів про свого начальничка Рожнівського, який виживав з газети, просто з’їдав живцем, що вже й колеги почали сахатися, щодня по три рази сунув носа в лабораторію і починав про фотомистецтво, а особливо про те, який Петро в ньому баран.
– Дивні ви, фотоапарати, – усміхнулася Ніна крізь темряву, – увімкніть лампочку і все.
Найбільше вона боялася розмов про фототехніку, і тому називала бліц лампочкою, найбільшим горем було піти, наприклад, на пляж і здибати там ще одного якого фотографа і тоді сонце тьмяніло через розмови про один лише гіпосульфіт. А фенідон?
Ніна любила про природу; зараз її навколо майже не було, ніч досконало поглинула, слава Богу, крізь темінь проблиснув ліхтар і вони обережно, щоб не сколихнути мряку, рушили туди. На превеликий подив побачили перед собою обеліск на честь Магдебурзького права, якого колись російський царат надав Києву, попередньо його одібравши. «Чого він ще не оддав, попередньо одібравши», – нарешті подумав він не про Ніну.
Може б його живіт і перетерпів, однак ліхтар жеврів над туалетом і шлунок, не маючи очей, непомильно його узрів і почав змагатися з хлопцем.
– Іди перший, – кивнула вона убік мерехтливого світла.
Перше, що він там побачив, це суцільний сморід, який увійшов у очі хімічно. Петро ляснув запальничкою і вчасно, бо узрів перед собою калюжу, поверх якої були накидані камінці з поперечними дощечками. Вогник вгас, і тому негативом відбилася у сітківці геть оголена постать, яка завмерла в кінці коридору. Аби це не стало правдою, Петро хутко шаснув до кабінки, щільно зачинився і лише там наважився засвітити і побачив на верхніх стінах світлові плями – стіни в кабінці виявилися густо помережені дірками. Не встиг він подивуватися з сортирних світлоефектів, як додалися слухові – виразно почув важке ляпотіння босих ніг по глибокій калюжі. Холод стиснув хлопця ізсередини так, що шлунок забув про кукурудзу. Ті кроки підійшли, поторгали двері і причаїлися. Він затамував подих, кабінка також. Новий шерех змусив опускати трохи очі і він побачив ними, як в дірку на дверях усунувся пеніс.