Выбрать главу

Активне читання передбачає, що текст, з яким ми зараз, буде потрібен нам у майбутньому. Власне, саме так виглядає справжня робота з текстом: підкреслення, обведені слова, знаки та ремарки на берегах. Що ми читаємо у такий спосіб? Насамперед, толковий нон-фікшн та наукові праці, якщо хочемо взяти з них щонайбільше. Я там вище трохи жартував з приводу швидкого читання — не дивно, бо вважаю, що читати важливі тексти варто саме отак, з олівцем. Ми ж хочемо застосовувати набуті знання надалі? Хочемо взяти зі сказаного найважливіше, а потім мати змогу оперативно поновлювати у пам’яті головні вузли концепцій та порад. Тому, якщо книжка ще стане нам у пригоді, давайте підходити до неї уважніше.

От лежить не так давно перекладена міні-енциклопедія промовця «Успішні виступи на TED. Рецепти найкращих спікерів» Кріса Андерсона — президента щорічної конференції TED, яка зводить в одному залі людей з ідеями та їхніх потенційних інвесторів. Це вже давно не розвага й не лише натхненна спроба змінити світ промовами, а ефективний бізнес-проект, в межах якого можна зібрати кошти хоч на благодійність, хоч на космічну ракету. Звісно, якщо красномовності не забракне. Дочірні конференції TEDex регулярно відбуваються в усьому світі.

У книжці все межово зрозуміло: розробка ідеї, структура оповіді, добір візуальних матеріалів, зовнішній вигляд та психологічна підготовка — маса порад від людей, у досвіді яких сотні виступів перед тисячними аудиторіями. Ви знаєте, чи варто пити водичку перед промовою? А скільки її можна випити? Звісно, якщо ми суворі автомеханіки з умінням ро-

зібрати та зібрати роторний мотор, то такі манірні деталі, як водичка перед виступом, нам рішуче без потреби. Але якщо нам завтра виступати перед радою директорів або проводити семінар про контекстну рекламу із сотнею учасників, яких ми побачимо вперше, то олівець вже давно у нас в руках і ми працюємо. Залишаємо на сторінці слід, щоб потім знову знайти шлях.

У попередній своїй книжці «Як писали класики» я дозволив собі невеличку провокацію. Оригінальний формат верстки, який запропонувало видавництво, передбачав на сторінках уже готову систему знаків — підкреслення, виділення окремих слів, навіть милі чорнильні ляпки. Мало складатися враження, що книжку вже читали, працювали з нею і тим самим запрошують читача продовжити роботу. Я вирішив підкреслювати зовсім не ті речі, які би позначив сам при читанні рецептів письма великих. Ну, справді, якщо в книжці всі головні думки вже виділено, то що потім робитимуть читачі? Тому авторські позначки в тій книжці — це просто красиві й позитивні слова чи фрази: безсмертя, бібліотеки, космічні подорожі, схвальний відгук, котики. Вони мали б надихати, на противагу їхній несерйозності, поруч підкреслювати справді важливі думки. Сподіваюсь, провокація вдалася.

Але повертатися ми можемо не лише до нон-фікшну та наукових праць. Класичні та складніші сучасні твори художньої літератури просто потребують олівця — зразу все не запам’ятаєш, та й просто якісь речі тут особливо гарно сказані. Як тільки ми даємо собі дозвіл креслити текст, у нас одразу виникає додаткове свідчення його якості: якщо нам цікава і та думка, й ота, і ще отой абзац, то перед нами густий текст — він спонукає нас думати, спонукає захоплюватися сказаним. Тоді наші підкреслення набувають ще одного важливого виміру: ми повернемося через рік, чи через 5, чи через 20, і тоді зможемо побачити, що нас хвилювало, що нас цікавило, коли ми читали вперше — побачимо себе колишніх зсередини, краще, ніж на фото з того самого часу.

Маю знайому пару, яка постійно сперечається, хто першим читатиме книжку. Це як право першої ночі, коли ще нічиї думки, відмічені слідом олівця, не впливатимуть на твоє особисте сприймання. Мої знайомі, якщо не можуть домовитися відповідно до своїх зацікавлень, то кидають монетку, і кому щастя, той або та забирає книжку. В особливо пікових випадках вони купують два примірники і читають та креслять паралельно. З одного боку — цілком конструктивне рішення, бо покреслена книжка й справді авторитарно нав’язує смаки та погляди попередника. Проте, хіба не цікаво підглянути, що хтось вважає важливим, а що, можливо, зумисне оминає? Так можна багато дізнатися про своїх друзів. Тому як проситимуть книжку, то позичайте — і дозволяйте креслити.