— Ще б пак! — сказав Тегумай і замислився. — Ну, візьмімо тепер, наприклад, ше. Це означає небо.
Теффі намалювала жердини й зупинилась.
— Треба придумати нову картинку для оцього кінцевого звука, так? — спитала вона.
— Ше, ше, е-е-е-е! — промовив тато. — Та він же схожий на кругле яйце, тільки тонше, пласкіше.
— Тоді давай намалюємо тоненьке кругле яйце, таке тоненьке і трохи пласке, як жабка, що довго-довго нічого не їла.
— Ні,— заперечив тато. — Якщо поспіхом надряпати тоненьке яйце, то ми можемо помилитись і сприйняти його за звичайне. Ше-ше-ше! Краще ось що зробимо: відламаємо шматочок шкаралупи і загнемо її всередину. Тоді видно буде, що звук о ставав усе тонший і тонший — ООО-оо-о! — чуєш? — поки нарешті перетворився на е.
І Тегумай Бопсулай намалював ось що: е
— Ах, як гарно! Навіть краще за худеньку жабку. Давай далі, татуню, — сказала Теффі, дряпаючи й собі акулячим зубом.
Тато знов почав малювати, хоч рука в нього тремтіла від хвилювання.
Нарешті він намалював ось що:
— Ось поглянь сюди, Теффі,— сказав він. — Ти можеш зрозуміти, що це означає тегумайською мовою? Якщо зрозумієш, значить, ми зробили велике відкриття!
— Жердини… продавлене яйце… хвіст коропа і… рот коропа, — перелічувала Теффі.— Шеуа — небесна вода… Та це ж дощ!
В цей час їй на руку впала дощова краплина — день був хмаристий.
— Татку, дощ іде! Це те, що ти хотів сказати?
— Ну звичайно ж! — відповів тато. — І я сказав тобі це, не розкриваючи рота, правда?
— Я б і так здогадалася, хоч і не відразу, але дощова краплина допомогла мені. Зате тепер я вже ніколи не забуду: ше-уа означає — «дощ» або «збирається на дощ». От молодець, татуню!
Теффі скочила на ноги й затанцювала навколс свого татка.
— Скажімо, ти пішов з дому вранці, коли я ще спала, і написав сажею на стіні: ше-уа. Я зрозумію, що скоро буде дощ, і візьму з собою свій плащ із бобрових шкурок. От здивується мама!
Тегумай теж підхопився і затанцював (у ті часи татусі не соромились танцювати, як діти).
— Більше того! — вигукував Тегумай. — Більше того! Скажімо, я захочу попередити тебе, що дощ скоро кінчиться і тобі можна прийти на річку, — що ми для цього намалюємо? Спершу скажи це словами по-тегумайському.
— Ше-уа-лас-уа-мару (дощ кінчився, до річки приходь). Як багато нових звуків! Я просто не знаю, як їх намалювати!
— Зате я знаю! — вигукнув Тегумай. — Я знаю! Хвилинку уваги, Теффі, і на сьогодні вистачить. Ми вже знаємо, як малювати ше-уа. Затримка лише за лас. Ла-ла-ла, — проказував він, помахуючи акулячим зубом.
— На кінці — гадюка, що сичить, а перед нею рот коропа — ас-ас-ас. Нам треба лише л-л-л, — сказала Теффі.
— Я знаю, але нам треба придумати це л-л-л, бо ми з тобою — перші на світі люди, які за це беруться, Теффімай!
— Ну то й що? — сказала Теффі і позіхнула: вона вже добренько стомилась. — Лас означає «зламати» або ще «кінчитись», так?
— Авжеж, так, — відповів Тегумай. — Уа-лас означає, що вода в казані кінчилась і мамі нічим варити, а мене саме немає вдома, я на полюванні.
— А ші-лас означає, що твій остень зламався. Коли б я тоді додумалась до цього, я б не стала малювати дурної картинки з бобрами для Незнайомця!
— Ла! Ла! Ла! — проказував Тегумай, розмахуючи палицею і хмурячи лоба. — От досада!
— Ші мені легко намалювати, — вела своєї Теффі.— А потім я намалювала б твого переламаного остеня — отак.
І вона намалювала ось що:
— Саме те, що треба! — вигукнув Тегумай. — Тепер ми знаємо й ла, і цей знак, не схожий на інші.
І він намалював таке:
— Тепер треба уа. Ой, та ми це вже зробили! Залишається тільки мару. М-м-м-м… Щоб сказати м-м-м, треба закрита рота, правда? То давай і намалюємо закритий рот — ось так!
І він намалював таке:
— Після цього поставимо роззявлений рот коропа. Вийде ма-ма-ма, — вів далі Тегумай. — А як же нам зробити р-р-р, Теффі?