Отут, моє серденько, Слоненя уже справді розсердилось і закричало собі в ніс — ось так:
— Буздіть бе-бене, бе-бені бо-о-о-лячхе!
Тоді Скелястий-Перістий-Удав-Пітон сповз зі скелі й сказав:
— Мій юний друже, коли ти одразу ж, негайно, цієї ж миті не потягнеш з усієї сили, скільки її в тебе є, то я гадаю, що твій знайомий у пальті з товстої тисненої шкіри (так він назвав Крокодила) затягне тебе в отой прозорий потік, і ти навіть зойкнути не встигнеш.
Оце так кучеряво завжди промовляв Скелястий-Перістий-Удав-Пітон.
Тоді Слоненя присіло на задні куценькі ноги і потягло, потягло, потягло, і його ніс почав розтягатись.
А Крокодил посунувся глибше у воду і так за-гамселив хвостом, що сколотив усю річку, і теж тягнув, тягнув та тягнув.
І ніс у Слоненяти розтягався та розтягався.
І Слоненя вже вперлося всіма чотирма опецькуватими ногами і тягло, тягло та тягло.
І ніс у Слоненяти розтягався та розтягався.
А Крокодил молотив хвостом, неначе веслом, і теж тягнув, тягнув та тягнув.
І ніс у Слоненяти все довшав та довшав, і йому страше-е-е-нно боліло!
І от Слоненя відчуло, що ноги його сповзають у річку, і воно прогуло собі в ніс, який уже розтягся аж на п’ять вершків:
— Це бже зана-а-а-дто для бене, досить!
Тоді Скелястий-Перістий-Удав-Пітон сповз до берега, обкрутився подвійним морським вузлом довкола задніх ніг Слоненяти і сказав:
— Ах ти ж дурненький, недосвідчений мандрівниче, тепер нам треба напружити всі сили, бо коли ми цього не зробимо, то як я уже бачу, отой саморушний корабель з броньованою палубою (так він назвав Крокодила) вкоротить тобі юний вік.
Оце так кучеряво завжди промовляв Скелястий-Перістий-Удав-Пітон.
І він узявся тягти Слоненя, а Слоненя йому помагати, а Крокодил тягнув собі.
Та Слоненя і Скелястий-Перістий-Удав-Пітон тягли дужче, і Крокодил нарешті випустив ніс Слоненяти й гепнув, що аж виляски пішли геть по всій річці Лімпопо.
А Слоненя з розмаху — гуп! — та й сіло на землю і зразу сказало Скелястому-Перістому-Удаву-Пітону:
— Дякую, дуже дякую вам!
А далі глянуло на свій нещасний, розтягнений ніс, та й заходилось пестити його, та загортати у прохолодне бананове листя, та опускати у величезну брудно-зелену, мулко-грузьку річку Лімпопо, щоб хоч трохи його остудити.
— Для чого ти це робиш? — спитав Скелястий-Перістий-Удав-Пітон.
— Вибачте мені,— відповіло Слоненя, — але мій ніс утратив фасон, і я сподіваюсь, що він покоротшає,
— Довго ж тобі доведеться чекати, — сказав Скелястий-Перістий-Удав-Пітон. — А проте не кожен знає, що йому на користь.
Три дні сиділо Слоненя біля річки, чекаючи, коли його ніс покоротшає. Але ніс і не думав коротшати, а саме Слоненя від того, що весь час дивилося на ніс, стало трохи косооким.
Тепер ти розумієш, моє серденько, що Крокодил розтягнув Слоненяті носа у справжній хобот, точнісінько такий, який є нині в кожного слона.
А третього дня надвечір прилетіла муха й дуже боляче вкусила Слоненя за плече.
Та перш ніж Слоненя само це усвідомило, воно махнуло хоботом і самісіньким його кінчиком вбило ту муху на місці,
— Ось тобі перша перевага нового носа! — сказав Скелястий-Перістий-Удав-Пітон. — Ти б не зумів цього зробити своєю колишньою крапкою-ляпкою. А тепер спробуй щось з’їсти.
І перш ніж Слоненя само це усвідомило, воно простягло хобот, вирвало жмут трави, обтрусило з неї пилюку об передні ноги і запхало собі в рот.
— Ось тобі друга перевага нового носа! — сказав Скелястий-Перістий-Удав-Пітон. — Ти б не зумів цього зробити своєю колишньою крапкою-ляпкою. А чи не здається тобі, що сьогодні дуже спекотне сонце?
— Так, ваша правда, — сказало Слоненя.
І перш ніж Слоненя само це усвідомило, воно втягло у хобот грязюки з берегів величезної брудно-зеленої, мулко-грузької ріки Лімпопо та й заляпало голову, зробивши собі прохолодну болотяну шапку по самі вуха.
— Ось тобі третя перевага нового носа! — сказав Скелястий-Перістий-Удав-Пітон. — Ти б не зумів цього зробити своєю колишньою крапкою-ляпкою. Ну, а що ти тепер думаєш про ляпаси?
— Вибачте мені,— сказало Слоненя, — але особисто я їх зовсім не хотів би.
— То, може, ти хотів би комусь іншому дати ляпаса? — спитав Скелястий-Перістий-Удав-Пітон.
— Ще й як хотів би! — сказало Слоненя.
— Ну так от, — сказав Скелястий-Перістий-Удав-Пітон, — скоро ти переконаєшся, як чудово можна давати ляпаси твоїм новим носом.
— Дякую вам, — сказало Слоненя, — я запам’ятаю ваші слова. А тепер мені час рушати додому, до своїх любих родичів — та й спробувати.