Лише героїзм і неабияка винахідливість капітана й екіпажу USS Liberty не дали ізраїльському планові здійснитися. Їм вдалося зберегти корабель на плаву, а також увійти в контакт із флотом і повідомити, що напад на корабель здійснив Ізраїль, а не Єгипет. Довідавшись, що їхній план було викрито, Ізраїль припинив атаки, невиразно стверджуючи, що їхні дії спричинила похибка. Помилились, мовляв. Вони виправдувалися тим, що прийняли USS Liberty за єгипетський корабель.
Водночас і держсекретар Сполучених Штатів (тоді це був Дін Раск), і голова Комітету начальників штабів (адмірал Томас Мурер) стверджували, що ця атака не була ніякою випадковістю, й Ізраїль напав на USS Liberty навмисно. У той день погода була ясною, був рівний бриз. Liberty ж мав на щоглі величезний американський прапор, а на його бортах були великі міжнародні но-мери-ідентифікатори. Ізраїльські винищувачі носилися над судном на поземному льоті ще задовго до атаки, наближуючись настільки, що члени екіпажу USS Liberty могли навіть бачити жестикуляцію пілотів. Так само, як у справі Ла-вона, Ізраїль сподівався звалити провину за цей напад на своїх супротивників, єгиптян. Цього разу лише хоробрість і винахідливість екіпажу Liberty завадили подальшому розвиткові цієї пародії.
Захоплені євреями американські засоби масової інформації не висловили аніякого гніву чи обурення з приводу віроломних атак, і лише ліниво прийняли лицемірні ізраїльські вибачення за цей напад. Незважаючи на те, що наші держ-секретар і голова Комітету начальників штабів стверджували, що ізраїльський напад був навмисним, єврейське лобі виявилося таким сильним, що йому вдалося навіть запобігти формальному розслідуванню інциденту, наміченому в Конгресі США. Коли ж однотипне USS Liberty судно USS Pueblo наступного року (1968) затримала Північна Корея, і при цьому загинула тільки одна людина, Конгрес США організував офіційне розслідування цього інциденту. А офіційного розслідування нападу на USS Liberty так і не було почато. Командира Liberty, капітана Вільям Макгонагла, було визнано гідним найвищої військової честі в Америці. Його було нагороджено Почесною медаллю Конгресу, за нечува-ну хоробрість під час ізраїльського нападу. Але нагороду йому видали під час тихої церемонії в Міністерстві Військово-морського флоту США, а не в Білому домі, як це прийнято в Америці, — щоб не дай Боже не нашкодити образові «друга-союзника», який знищив 34 члени екіпажу і скалічив ще 171-го американця на Liberty!
Як же політичні лідери Сполучених Штатів відповіли на ці воєнні дії Ізраїлю? Чи бомбила Америка Тель-Авів, так само як Кабул в Афганістані? Ні, керований ізраїльтянами американський уряд поряд із засобами масової інформації, захопленими євреями, вчинили справжній акт зради проти Америки, приховавши від громадськості інформацію про цей підлий терористичний напад, і донині надсилають мільярди американських податкових надходжень до Ізраїлю у вигляді військової і грошово-кредитної допомоги.
І знову я згадую приклад Перл-Харбора. Будь-який американський урядовець, який надавав би допомогу чи давав притулок японцеві після нападу в 1941 році, мав зазнати судових переслідувань як зрадник Сполучених Штатів. Я обвинувачую тих американських посадових осіб, які співпрацюють з єврейським лобі і єврейськими ЗМІ, підтримують Ізраїль після того, як він напав на USS Liberty, у тім, що вони є зрадниками Сполучених Штатів Америки!
Якби після підлої ізраїльської атаки на USS Liberty, ми просто припинили підтримку держави-терориста Ізраїль, то не постраждали б від терору 11 вересня 2001 року.
Ізраїль — нація, що шпигує в Америці і продає наші секрети найлютішим ворогам
У 1980-ті Ізраїль завербував американського єврея Джонатана Полларда. Після його арешту ізраїльські посадові особи спочатку стверджували, що він був «неконтрольований агентом», але пізніше все-таки зізналися, що Поллард працював на них із самого початку. Ніякі інші агенти, окрім єврейських шпигунів, Етель і Юліуса Розенбергів, які передали атомні секрети Радам, мабуть, не завдали США більшої шкоди, ніж цей ізраїльський шпигун-одинак Джонатан Поллард.