П. Справді?
МАТИ Так... Я це кажу без іронії.
П. Не знаю, як висловити нашу вдячність.
МАТИ. О, нашу вдячність !.. Що за вихованість! Вдячність вашого серця і вас самих. Я це зрозуміла... Я це зрозуміла... Попри те, що вже двадцять років не маю справи з чоловіками.
МАРКОЛЬФА (Збоку) А весілля...
П. А весілля...
МАТИ Коли захочете... Хоча (Витягає платок і плаче) усі матері... До побачення... (Відходить).
МАРКОЛЬФА Нарешті.
П. Ой, Маркольфо, Маркольфо! Куди ти мене завела?
М. У подружжя.
П. Правду тобі сказавши, найшла на мене спрага... Принеси мені води. (Маркольфа підходить до нього і шепче йому щось у вухо) Та невже?
(Чути піаніно. Сцена стає напівтемною. Беліса розсуває занавіски свого балкону і, майже гола, співає лінивим голосом).
Б. Любов, любов!
Між моїми стиснутими стегнами
плаває риба сонця.
М. Красива дівчина.
П. Як з цукру... Вся біла. Ти думаєш, що вона могла б мене задушити?
М. Жінка полохлива, якщо її вчас налякати.
Б. Любов...
Півню, тікає ніч!
Хай не відходить!
П. Що це значить, Маркольфо? Що вона співає? (Маркольфа сміється). І що зі мною діється? Що зі мною діється?
(Далі грає піаніно. Над балконом пролітає зграя птахів з чорного паперу).
ЗАВІСА
ДІЯ ПЕРША
Спальня дона Перлімпліна. Посередині велике ліжко з балдахином і китицями пер. Кімната має шість дверей. Перші праворуч служать для входу й виходу дона Перлімпліна. Пошлюбна ніч. Маркольфа з свічником у руці стоїть в перших дверях з лівого боку.
МАРКОЛЬФА Добраніч.
ГОЛОС БЕЛІСИ (За лаштунками) Добраніч, Маркольфо.
М. Доброї вам пошлюбної ночі, паничу.
ПЕРЛІМПЛІН Добраніч, Маркольфо. (Маркольфа відходить. Перлімплін іде навшпиньки до кімнати посередині і зазирає від дверей). Белісо, маєш стільки мережок, що виглядаєш, як хвиля... аж мене страх бере, як у дитинстві над морем. Відколи ми вернулися з церкви, хата повна таємних звуків, і вода сама нагрівається в кухлях. Ой, Перлімпліне! Де ти? (Відходить навшпиньки).
(Входить Беліса, одягнена у довгий спальний одяг, повний мережок. Довгий серпанок покриває її голову і спадає водоспадом бганок та складок до її ніг. Її волосся розпущене і рамена голі).
БЕЛІСА Служниця посипала кімнату тиміямом, а не м’ятою, як я їй наказала. (Йде до ліжка) І не застелила ліжко тонкими простиралами, що у неї в скрині... (В цю мить стає чути солодкий звук гітар. Беліса кладе руки навхрест на своїх грудях) Ох! Хто шукатиме мене з вогнем, мене знайде. Моя спрага ніколи не загасне, як не загасне спрага тих потвор, яким б'є вода з рота у фонтан. (Музика продовжується) Що за музика! Боже мій! Що за музика! Як гарячий пух лебедів! Боже! Чи це я, чи музика? (Накидає на свої плечі довгий плащ з червоного оксамиту й починає ходити по кімнаті).
(Музика вривається, і чути п’ять разів свист)
Б. П’ять!
П. Можна?
Б. Безперечно.
П. Хочеш спати?
Б. (Іронічно) Спати?
П. Трохи похолодніло (Тре собі руки).
Б. (Резолютно) Перлімпліне!
П. (Тремтячим голосом) Що?
Б. (Знеохочено) Перлімплін гарне ім’я.
П. Твоє ще краще, Белісо!
Б. (Сміється) Спасибі!
(Хвилина тиші).
П. Я хотів тобі щось сказати.
Б. Що саме?
П. Це трохи довго... але...
Б. Ну, говори...
П. Белісо... я тебе кохаю!
Б. О, мій муженьку, це твій обов’язок!
П. Так?
Б. Так.
П. Але чому так?
Б. (Кокетливо) Тому, що так.
П. Ні.
Б. Перлімпліне!
П. Ні, Белісо. Заки ми одружилися, я не кохав тебе.
Б. (Жартівливо) Що ти кажеш?
П. Я оженився от так собі... та я тебе не кохав. Я не міг уявити собі твоє тіло, поки не побачив тебе крізь дірку від ключа, коли ти одягалася до шлюбу. І тоді я почув уперше моє кохання! Тільки тоді! Як різець у горлянці.
Б. (Зацікавлено) Але ж... інші жінки?
П. Які жінки?
Б. Яких ти мав переді мною.
П. Але хіба є інші жінки?
Б. (Підноситься) Ти знаєш, ти мене дивуєш!
П. Я дивую себе ще більше (Мовчанка. Чути п’ять разів свист). Що це?
Б. Годинник.
П. Вже п’ята?
Б. Час спати.
П. Дозволиш мені зняти халат?