Б. Безперечно (Позіхає), муженьку мій. І погаси світло, будь ласка.
П. (Гасячи світло, потиху) Белісо.
Б. (Голосно) Що, синочку?
П. (Тихо) Я погасив світло.
Б. (Жартівливо) Я бачу.
П. (Багато тихше) Белісо...
Б. (Голосно) Що, коханий?
П. Я так тебе кохаю!
(Чути ще голосніше п’ять разів свист, і розкривається ліжко. Два ґноми виходять із протилежних сторін кону і затягають сіру завісу. Сцену огортає пітьма. Чути солодкі присипляючі звуки флейти. Ґномами повинні бути діти. Вони сідають на суфлерську будку, обличчям до глядачів).
1 ҐНОМ. І як тобі у пітьмі?
2 ҐНОМ. Нічого собі, братіку.
1 Ґ. Нарешті.
2 Ґ. Правда, що гарно ховати чужі недоліки.
1 Ґ. Так, і щоб пізніше глядачі самі їх відкривали.
2 Ґ. Бо якщо не поробити цілу купу заходів...
1 Ґ. Ніколи їх не відкриють.
2 Ґ. І без цього ховання і відкривання...
1 Ґ. Що вдіяли б бідні люди?
2 Ґ. (Дивиться на завісу) Щоб не було ні найменшої щілинки.
1 Ґ. Бо щілинки сьогодні є темрявою завтра.
(Сміються).
2 Ґ. Коли речі ясні. ..
1 Ґ. Людина думає, що їх не треба розкривати...
2 Ґ. І йде до речей каламутних, щоб розкривати в них таємниці, які вже знає.
1 Ґ. Та на це ми тут – два ґноми!
2 Ґ. Ти знаєш Перлімпліна?
1 Ґ. Від дитини.
2 Ґ. А Белісу?
1 Ґ. Дуже добре. В її кімнаті так пахне парфумою, що одного разу я заснув і прокинувся в котячих кігтях.
(Сміються).
2 Ґ. Це була справа...
1 Ґ. Преясна!
2 Ґ. Кожний міг був собі це уявити.
1 Ґ. І коментар тікав до найбільш таємничих місць.
2 Ґ. Тому треба пильнувати, щоб не розкрилася наша ефективна і приятельська завіса.
1 Ґ. Так, треба пильнувати.
2 Ґ. Душа Перлімпліна, маленька і перелякана, як каченя, що щойно вилупилося з яйця, збагачується й підноситься саме в цю хвилину.
(Сміються).
1 Ґ. Глядачі хвилюються.
2 Ґ. І мають на це причини. Підемо?
1 Ґ. Так, ходім. Я вже чую солодкий холодок на моїй спині.
2 Ґ. П’ять холодних камелій світанку розцвіло у стінах спальні.
1 Ґ. П’ять балконів, що виходять на місто.
(Встають і натягають великі сині каптури).
2 Ґ. Доне Перлімпліне, що вам вчинимо? Добро чи зло?
1 Ґ. Добро... бо не годиться представляти перед глядачами нещастя доброї людини.
2 Ґ. Правда, братіку, що сказати: «Я бачив», не те саме, що: «Кажуть».
1 Ґ. Завтра всі це знатимуть.
2 Ґ. І ми саме цього хочемо.
1 Ґ. Коментар значить світ.
2 Ґ. Шшш!
(Починають грати флейти).
1 Ґ. Шшш!
2 Ґ. Зникнемо у пітьмі?
1 Ґ. Зникнемо, братіку.
2 Ґ. Тепер?
1 Ґ. Тепер.
(Розтягають завісу. З’являється дон Перлімплін, у ліжку, з великими золотими рогами. Беліса побіч нього. П’ять балконів, що в глибині кону, тепер відкриті навстіж, і крізь них ллється в кімнату біле світло світанку).
П. (Будиться) Белісо, Белісо! Збудися!
Б. (Удає, що будиться) Перлімплінчику, що сталося?
П. Що це значить? Чуєш? Що це значить?
Б. А звідки я знаю? Я заснула перед тобою.
(Перлімплін зривається з ліжка й натягає халат).
П. Чому балкони відкриті?
Б. Бо цієї ночі віяв вітер, як ніколи.
П. І чому з них звисає п’ять драбин до самої землі?
Б. Бо такий є звичай там, звідки моя мати.
П. І чиї це п’ять капелюхів, що лежать під балконами?
Б. (Вискакує з ліжка) Це тих п’яниць, що шляються вночі, Перлімплінчику, мій коханий!
(Перлімплін дивиться на неї, очарований).
П. Белісо! Белісо! І чому ж би ні? Ти так це чудово пояснюєш. Я цілком згоден. І чом би воно мало ,не бути саме так?
Б. (Кокетливо) Я ніколи не говорю неправди.
П. А я кохаю тебе щораз більше!
Б. І тому мені подобаєшся.
П. Вперше в житті я щасливий! (Підходить до неї і її обіймає, та відразу відскакує назад) Белісо! Хто тебе цілував? Кажи правду, бо я знаю!
Б. (Збирає своє волосся і перекидає його на груди) Ти знаєш!.. І який жартун же ж у мене чоловік! (Тихо) Ти! Ти мене цілував!
П. Так! Я тебе цілував... Але... якщо тебе цілував хтось інший... якщо тебе цілував хтось інший... Кохаєш мене?
Б. (Підносить голу руку) Так, Перлімплінчику, мій маленький.
П. В такому разі... яка різниця! (Підходить до неї і її обіймає) Ти Беліса?