Мені не хибує ніщо, маю доволі їсти й пити, але твою жінку увели, а мою ґаздиню.
А чи годен я викурити ще три вози тютюну і випити три бочки вина?
Годен.
Викурив тютюн і випив вино. Сів на коня, чотири, пять разів скочив, уже при них: Гей стій, бо зараз зрубаю тобі голову, зараз буде тобі конець. Як ти смієш викрадати мою жінку? Сим разом дарую тобі ще один світ за ту склянку води, що випив у тебе, але не приходи мені більше, бо живий не вернеш!
Пішов плачучи до дому. Побув кілька день у дома, плаче безнастанно, не годен витримати без жінки, доведеть ся йому вмерти! Збираєть ся, йде знов.
А вона запитала раз чорта, де б ще такий кінь, що так може бігти, як його, але він луснув її раз і відповів: Чого питаєш ся про не свою річ?
Я питаю тебе, як свого чоловіка, а ти бєш мене, як окаянну!
Почала гірко плакати. Зробило ся жаль чортови, що її вдарив аж плаче, та каже: Коли так дуже хочеш знати, то скажу тобі: В моєї матери є дві кобили і вони жереблять таких лошаків, деінде нема таких у цілім світі.
Прийшов той король, вона побачила його, пішла до студні та каже йому: В його мами є дві кобили і вони жереблять таких лошаків. Тепер одному лиш три дни. Йди там, стань на службу, але не бери нічого в заплату, лиш най тобі дасть того поганого лошачка. Тобі буде давати богато гроший, дукатів, але ти не приймай нічого, лиш лошака, та дасть тобі.
Зібрав ся він, іде. Йде на службу. Доходить до ліса, побачив одного вовка. Витягнув пушку та ціляє в нього. Вовк обзиваєть ся: Ціляй, ціляй, пане найяснійший, але не стріляй, лиш ходи сюди та витягни собі з хвоста три шерстини. Як будеш у великій потребі, я стану тобі на помочи.
Підійшов король до нього, вимкнув три шерстини вовкови з хвоста та сховав. Каже вовк: Як попадеш у велику потребу, положиш їх на кремінь, скрешеш кресалом, я зараз явлю ся до тебе. — Йде дальше король. Іде понад воду, а на воді пливає дві качки. Зняв пушку з плечий, вимірив до качок, а вони обзивають ся: Ціляй, ціляй, найяснійший королю, але не стріляй. Ходи сюди, вирви собі з наших хвостів по три перця; як будеш у потребі, положиш на кремінь, скрешеш кресалом, ми зараз прилетимо. — Вирвав король по три перця, сховав і йде далі. Натрафив на лиса. Здоймив пушку з плечий, почав міряти до лиса. Обзиваєть ся лис: Ціляй, ціляй, найяснійший царю, але не стріляй. Ходи сюди, вимкни собі з мого хвоста три шерстини та сховай, як попадеш колись у велику журу, я стану тобі до помочи. — Вимкнув і сховав та йде дальше. Приходить до одної хати, такої малої землянки, стоїть перед дверми баба та питаєть ся: Куди ти йдеш і чого шукаєш?
Шукаю собі служби, бабуню.
О диви, а мені якраз такого саме треба. В мене три дни — рік, корець гроший. Иншої роботи не будеш мати, лиш пасти в ночи ті дві кобили.
Він згодив ся. У вечер сів на кобили, займив на пашу. Спутав їх разом і пустив на поляну. Кобили пасуть ся до десятої, одинацятої години, а він пильнує, аби не втекли, бо баба сказала, що як не допильнує, то зрубає йому голову. Минула одинацята година, перейміг його сон, заснув. Пробуджуєть ся досвіта, кобил нема. Ходить, шукає, бігає, плаче, кобил нема. Прийшло йому на думку, що говорив вовк. Виймив з кишені шерстини, кресало і кремінь, скресав, шерстини заскварчали. Являєть ся вовк: Що за новина, найяснійший пане?
Зле, пропали мені кобили.
Байка, знаю я, де вони. І я там тепер був. Возьми лиш уздечку, а як будуть близько тебе, махни уздечкою, удар їх по чолі, зараз стануть коло тебе. Вони в гущавині в лісі там, де сидять мої діти.
Пішов вовк, виполошив кобили, жене їх просто до короля. Коли були вже недалеко нього, він махнув уздечкою, ударив їх по чолі, вони стали коло нього. Позакладав на них уздечки, сів на одну, їде до дому. Приїхав і попривязував кобили у стайні. Питає баба: А що, допильнував, мій сину?
Допильнував, бабуню.
А добре, йди до хати, сніданок готовий. Але й кобилам готовий! Повний шафлик жару. Поставила перед них в ясла, вхопила зелізний ожог, так їх лупцює, що не сховали ся добре. Кобили просять ся, аби не била їх, бо вони сховали ся в лісі в гущавину, але вовк виполошив їх.
Коли в вечер не сховаєте ся ліпше, повбиваю вас обидві.
Сховаємо ся, сховаємо ся, лиш нас так не бийте.
Настав вечер, треба гнати пасти. Сів він на одну і їде. Приїхав на пасовиско, попутав їх і пустив, а сам сів собі. Сидить годину, дві, пильнує кобил, не хотів би заснути. Напустила на нього баба сон і він заснув. Пробуджуєть ся, кобил нема. Ходить, шукає, бігає, плаче. Нараз прийшло йому на гадку те, що качки говорили. Виймив пера, положив на кремінь, покресав кресалом, зашкваркотіли пера. Прилітають качки і питають: Що стало ся, найяснійший королю? — Пропали мені кобили і не можу їх нігде знайти. — Се не біда, зараз вони тут будуть. Ми саме купали ся тепер там, де вони сховали ся: посеред моря в пісок. Возьми лиш уздечку, махни, як будуть недалеко тебе, удар по чолі, зараз стануть коло тебе. — Полетіли качки, виганяють кобили з піску зпосеред моря. Коли були вже недалеко, він махнув уздечкою, ударив їх по чолі, вони станули коло нього. Він позакладав їм уздечки, сів на одну, гонить до дому, бо лютий! Приїхав до дому, попривязував їх у стайни. Приходить баба: Допильнував їх, мій сину?