Вийшов він до лиса, а лис питає: А що, Якове, нема коня?
Нема, лисику. Я зазумбелав його в стайни, вивів на двір, він заржав та мене ймили. Сказали мені, що як до вісьмох днів не при веду з Семигородської землі царевої доньки голова не моя, а як приведу, дадуть мені коня.
Каже лис: А не говорив я тобі, не зумбелай у стайни, але на дворі? Тоді були би тебе не зловили. Но, стало ся. Ходім.
Скочив лис тричотири рази, вже на місци. Станули під містом: Знаєш що, Якове? Тепер підемо оба. Я перекину ся у красну дівчину та підемо до царя. Я буду такий самий, як царева донька. У дванацятій годині виведеш її за браму, вона піде з тобою, бо її силують тепер, аби віддала ся за чорного Араба, а вона не хоче. Сказала, що волить віддати ся за когобудь, але за Араба не піде. Ти підеш із нею, а я лишу ся в її місце. Як би хто спостеріг і прийшов до її кімнати, то я там буду, а вони мене не пізнають. Потому я вас догоню, не журіть ся.
Пішли вони до міста, до царя, питають ся, чи не треба їм послугача, але жонатого. Сказали, що треба. Чоловік буде послугач, а жінка кухарка. Згодили ся вони і служать. Були вони там день, два, доки Яків не умовив ся з царівною. Коли на третю ніч ударила дванацята година, царівна одягла ся, пішла з Яковом. Ніхто не доглянув їх. Повставали рано, шукають за послугачем і кухаркою, нема їх. Питають лиса-царівни, де вони, каже, що прогнала їх, бо вони робили не по її, не хотіли слухати того, що вона приказувала.
Настав вечер, лис помахав хвостом, побіг за тамтими, а цар лишив ся без доньки. Як догонив їх, царівна сіла на лиса, а Яків ішов побіч них пішо. Пішли до того царя, що мав коня. Каже лис: Знаєш що. Якове? Я знов перекину ся в дівчину та підемо до царя. Тобі дадуть коня і ти поїдеш, а я лишу ся; опісля я буду вже знати, що належить робити. А царівна най лишить ся тут під містом.
Перекинув ся лис у прекрасну царівну, пішли з Яковом до царя: Дай Боже добрий день, найяснійший царю.
Дай Боже й вам обоїм добре здоровлє.
Привів я вам царівну, якої ви бажали в заміну за коня.
Добре, переночуєш тут, а рано дістанеш коня.
Каже Яків: Я не можу чекати до рана, я мушу поспішати, бо мені минає час.
Каже цар: Та мені все одно, як хочеш. Я лиш тому так хотів би, щоби ми трохи погостили ся. Але коли не маєш часу, кінь готовий, можеш їхати.
Вивели йому коня, сів на нього, їде. Виїхав за місто, сіли обоє на коня, поїхали. Настав вечер, смеркло ся, лис лиш помахав хвостом, перескочив браму, пішов. Не має цар ні коня, ні царівни. Ідуть до третього царя, куди мали привести коня і дістати пташка. Лис лишив ся з царівною за містом, а Яків поїхав на кони до царя: Дай Боже добрий день, найяснійший царю.
Дай Боже й вам добре здоровлє.
Я привів вам коня, що ви жадали за пташка.
Цар дуже втішив ся: Добре, добре, треба його завести до стайні, а ми підемо до хати та погостимо ся, а потім дістанеш золотого пташка з кліткою.
Пішли до хати, випили кілька чарок вина. Каже Яків: Найяснійший царю, я мушу вибирати ся до дому, бо мій батько був дуже старий, як я йшов, не знаю, чи застану його ще живого дома.
Цар здержував його, аби не йшов, аби переночував,але він не хотів: Давайте пташка й клітку, я мушу йти.
Дали йому пташка, він вийшов на подвірє, де зібрало ся богато панів, що хотіли подивити ся на коня, що то за кінь. Як вийшов на двір, каже до них Яків: Гей, панове, я забув вам щось сказати. Я не показав вам, як сідлаєть ся того коня. Коли ваша воля, то я вам укажу, бо його сідлаєть ся не так, як инших.
Просимо, просимо — відповіли пани. — Ми таки мали вам казати, щоби ви нам його осідлали, аби ми знали, як його сідлаєть ся.
Яків положив клітку з пташком на верх стовпа в брамі, а сам пішов, осідлав коня, сів, проїхав ся раз по подвірю і кричить, аби уважали, щоби кінь кого не вдарив, бо він іще тут не звичний. Проїхав ся другий раз по подвірю, знов кричить, най вони уважають на себе. Вони розскочили ся, зробили йому місце, аби мав куди їздити. Пустив ся третій раз, стиснув коня острогами, кінь злетів, той вхопив клітку, пішов! Виїхав за місто, царівна сіла на коня, а він на лиса, їдуть до дому. Коли дійшли до того ліса, де Яків здибав лиса, лис каже до нього: Знаєш що, Якове? Я не піду далі з тобою. Маєш коня, сідай на коня і їдь, лиш не купуй по дорозі стерва, бо як купиш, дуже зле вийдеш.
Сів Яків на свого коня та їде, а царівна коло нього. Доїхали до коршми, а що вже був вечер, постановив він із царівною переночувати в тій коршмі, бо вже помучили ся. Ввійшли до коршми, питають ся, чи можуть переночувати. Кажуть їм, що можуть, що є місце і для них і для коня. Завели коня до стайні, а вони обоє казали дати собі вечеру. Питають ся їх, де вони були. Вони відповідають, що повінчали ся і тепер їдуть до дому. Питаєть ся Яків, що в них чувати нового?