Го — ми маємо не леда* новину! — відповів арендар. Маємо двох царевичів. Кудись їхали, мандрували, заїхали тут на ніч, почали грати в карти, програли гроші, що мали, і коні і самих себе. Мали служити тут три роки, аби відслужити свої довги, але що не вміють нічого робити, то будемо їх продавати. Хто хоче, може їх купити.
Каже Яків: Ей, арендарю, скажіть мені, або покажіть, що то за люди! — Бо він собі зараз подумав, що то певно будуть його брати.
Арендар завів його там, де вони були. Він пізнав їх здалека, що то його брати, а вони його бачили, але не пізнали. Питаєть ся Яків арендаря: Арендарю, скажіть мені, кілько хочете за тих двох хлопців, та куплю їх від вас.
Триста золотих — відповів арендар.
Яків витяг триста золотих, заплатив арендареви. Арендар віддав їм їх коні і наряди і одяги. що вони мали. Зібрали ся всі рано і їдуть: Царівна на оґері, Яків на своїм кони, пас ся від його відїзду в лісі, а тамті кождий на своїм. їхали гусаком: Царівна на перед, Яків із кліткою і пташком за нею, а тамті два брати по заді. Змовляють ся тамті два, щоби йобо вбити, аби вони принесли батькови золотого пташка, а не придурковатий Яків. Підбігли за ним із заду і відрубали йому шаблею голову. Він зараз упав з коня. А там при дорозі стояла така стара студня, що в ній висохла вода; вони підняли його і вкинули до студні, а його коня забрали з собою. Царівна не знала нічого про те, бо не оглядала ся. Приїздять вони до дому та кажуть батькови: Ну, тату, принесли ми вам золотого пташка і привели коня, що літає, та невістку! Лише не знають, котрому буде за жінку, бо вона не хоче ні одного з них. Вона бачить, що то не той, що її взяв. Уже вони там рік у царя, кінь, пташок і царівна. Царівна ніколи не засмієть ся, пташок не заспіває, а коня ніхто не годен погодувати, ані обчистити, ані приступити до нього, бо хто вступить до стайні, кождого забє. До року забив триста хлопів. Вони вибили до нього з пода діру і крізь діру давали йому їсти й пити, але гною не викидав зпід нього ніхто цілий рік. Уже було стілько гною, що не мав де стояти.
Минає рік якраз у той самий день, коли брати кинули Якова до студні, надбіг туди лис. Зазирнув до студні що там таке є, дивить ся, та там лежить Яків. Як побачив його, каже: Ага, Якове, не казав я тобі, не купуй за гроші стерва, бо зле вийдеш, а ти не послухав мене. Но, байка. Буде добре й так.
Скочив лис, біжить до ліса шукати живущої й цілющої масти. Стрітив гадюку, що якраз несла масть. Питає лис: Що несеш, гадюко?
Несу живущу і цілющу масть.
Та на що?
Несу, бо віз потратував мені діти, буду їх лічити.
Дай мені трохи тої масти.
О, я давала би тобі, йди та собі шукай.
Лис питає: А деж вона, скажи мені?
Йди та шукай.
Каже лис: Давай, гадюко, трохи тої масти, або кажи, де її знайти, бо як не даш, ані не скажеш, заберу всю від тебе.
Гадюка відповідає: Ані не дам, ані не скажу. Коли тобі треба, йди та шукай.
Лис розлютив ся, притис гадюку лапою, відобрав від неї масть і каже: Не хотіла ти дати по волі, дай по неволі. Я беру всю масть, а ти йди собі тепер по другу.
Скочив лис, біжить до Якова. Витяг його зі студні, помастив йому карк і шию, приложив голову до толуба, зросло ся. Став Яків протягати ся. Дивить ся лис, а Якова голова дивить ся назад, бо в поспіху не так приложив її, як треба. Тоді вхопив, відорвав голову, посмарував* і приложив уже добре. Став Яків протягати ся, а потім каже: Ой, але я твердо заснув!
Каже лис: О, заснув ти, заснув твердо. Бо на віки вічні, як би так я не тут. Не казав я тобі, не купуй за гроші стерва, бо зле на тім вийдеш, а ти мене не послухав. Тепер понаглюй ся до дому, бо царівна невесела, пташок не співає, а коня нема кому нагодувати. Вже забив триста хлопів. Йди та згоди ся до коня; обчистиш його, нагодуєш, викидаєш гній і все зробиш, що належить Лиш зараз не признавай ся братам, що ти їх брат, ані батькови, що ти його син. Вони самі тебе пізнають. Тепер понаглюй ся до дому.
Попрощав ся Яків з лисом, дуже дякував йому красно, що привів його до житя. Розійшли ся. Пішов Яків до дому; одяг на нім подертий, пошарпаний, бо цілий рік гнив на нім у студни. Прийшов та питає, чи не треба їм конюха. Вони сказали, що треба до одного коня. Згодили його, а тамті брати говорять до себе: Най іде до стайні, і так бідолаха, не має ні одягу, ні що їсти та най його той кінь забє. Ліпше буде для нього так, ніж тут голодувати.