Слово жах означає «надзвичайний страх»: «Тоді латинців жах напав: утратили і дух, і силу, побігли, хто куди попав» (І. Котляревський); «Обгорнений невимовним жахом, утикає хлопець голову під подушку» (М. Коцюбинський).
Слово страхіття означає в українській мові «чудовисько або потвора, що наганяє страх на людей» («І напевно ви почули б миттю про Ясюню, жваву та метку, як вона прогнала те страхіття, що дітей ляка на бережку». – Н. Забіла); часто це слово, надто в множині, виступає як синонім іменника жах («Поки поштаря виглядаєш, чого не передумаєш, яких страхіть не намалюєш собі». – І. Муратов). Тим‑то й Українсько–російський словник АН УРСР наводить як відповідник до російського вислову «ужасы войны» – «страхіття війни», а не «жахи війни», як то необачно написав автор художнього твору.
На підтвердження сказаного вище можна навести ще фразу з журналу «Комуніст України»: «Син кріпака, Шевченко рано пізнав усі страхіття підневільного життя, життя напівраба». Не треба визначатись особливо тонким чуттям мови, щоб відчувати, яким фальшивим у цій фразі було б «жахи підневільного життя»…
Вибирати чи обирати?
Здається, між словами вибирати й обирати нема ніякої значеннєвої різниці, кажем–бо: «Завтра йдемо на вибори, де будемо обирати депутатів до Верховної Ради УРСР»; «Депутати обирають із–поміж себе президію, яка обере когось на секретаря (чи за секретаря) й на (чи за) голову президії». Аналогічне читаємо й в українській класичній і сучасній літературі: «А що, хлопці, так обираєте його на ватажка?» (О. Стороженко); «Багатого голову скинули, а обрали за голову чередника» (І. Нечуй–Левицький); «Колгоспники радо обрали тов. Борзила на голову правління» (Остап Вишня). Поряд із дієсловом обирати інколи вживають дієслова обібрати: «Нам сотника Лясковського, кажу, полковником годиться обібрати» (Б. Грінченко). Скрізь у цих прикладах бачимо дієслово обирати чи обібрати, а не вибирати. Чому? Перше ніж відповісти, наведемо ще кілька прикладів із дієсловом вибирати: «Вибирав злу дорогу» (П. Куліш); «Пугач вибрав дорогу через Криворівню» (В. Гжицький); «Не було чого й вибирати на базарі, бо самі вибірки тільки зосталися» (з живих уст).
Як бачимо, слово вибирати стоїть там, де мовиться про напрям, матеріал, якусь річ тощо; воно може бути й синонімом дієслів витягати, діставати («От баба вибирав пиріжки та на стіл кладе, щоб прохололи». – О. Іваненко), відокремлювати («Кукіль з пшениці вибирати». – М. Номис), виймати («Бодай дідько очі вибрав!» – М. Номис). Там, де йдеться про вибори депутатів, почесних членів чи на якусь громадську посаду, як це бачимо в перших прикладах, слід послуговуватись дієсловом обирати (обібрати). Цим словом користуємося ще, коли мовиться про наречену, дружину, («Та ви, певно, когось уже обрали собі, – так ви й кажіть». – Марко Вовчок), покликання, фах («Сам, добровільно, без чужого примусу, обібрав собі спеціальність». – А. Кримський) або влюблене місце («Сестри обрали затишне місце, вкрите густою травою і квітами». – Л. Смілянський). Із цього погляду в фразах, узятих із сучасної літератури: «З найкращих дівчат на селі він вибрав собі Устю»; «Я вибрав літературу», – краще було написати: «обрав собі Устю», «обрав літературу».
Наглість без зухвалості
«Таку наглу відповідь я не стерпіла», – читаємо в одному сучасному прозовому творі й дуже часто натрапляємо на випадки, коли на письмі й з уст прикметнику наглий і прислівнику нагло надають не того значення, що вони мають у нашій мові. Звернімось до української класики: «Максим виправивсь, тріпнувсь; розкрив широко очі; провів ними хижо по всіх… То був останній погляд – погляд наглої смерті» (Панас Мирний); не цураються його й сучасні українські письменники: «Спогадами захопились обоє… Та перепинив розмову наглий і сильний стук» (О. Ільченко). В обох цих прикладах слово наглий виступає як синонім слів несподіваний, раптовий, а не зухвалий, як помилково вжив його автор у фразі, наведеній на початку, замість того, щоб написати: «такої зухвалої відповіді…» Український вислів нагла смерть відповідає російському скоропостижная смерть.