— Ось, — сказав Миколка батькові, — я подзвонив, і Данилко приніс речовий доказ.
— Ну, давай, — Пилип Петрович узяв рукопис, розгорнув на вказаній хлопцями сторінці, начепив окуляри, що лежали біля нього на підвіконні, й занурився в читання. Миколка і Данилко терпляче чекали.
— Це все дуже цікаво, — мовив він, коли закінчив. — Однак це не доказ, детективи. Самі мусите розуміти. Це просто легенди нашого краю.
— Але якщо копнути глибше, тату, — з відчаєм у голосі сказав Миколка, — то все ще може змінитися, Якщо дізнатися, де він лікувався, Халатурник, і що він справді вогню не терпить, і що звірям допомагав…
— Це нічого не дасть. Я з вами згоден, усе це вельми підозріло, — тут хлопці перезирнулися і, попри невеселу ситуацію, посміхнулися одне одному з деяким тріумфом, — та зарадити нема чим. Закон є закон, а припущення — це не докази.
— Тату, слухай, — Миколка навіщось озирнувся так, наче це його прохання міг почути хтось чужий, — відпусти Халатурника, га? Він же не винен, ти ж бачиш! Його підставили! Ти ж можеш дати йому втекти з камери?
Пан Маковій так здивувався, що навіть не став сварити сина, спитавши тільки:
— Ти тямиш, що кажеш?
— Тямлю, — відчуваючи мовчазну підтримку від Данилка, запевнив хлопець. — Ну, сам подумай, нащо вони, ті ділки, хочуть везти Халатурника до лікарів? І чи до лікарів узагалі вони його повезуть? Чи, може, десь у лісі й поховають? — Уявивши собі це, Миколка знову захлюпав носом, і тут-таки розсердився сам на себе — що це він такий не мужній?! — Тату, ну будь ласка, — його треба врятувати!
— І ти пропонуєш мені просто відкрити камеру і випустити затриманого? — грізно насупившись, уточнив пан Пилип. Миколка злякано принишк.
— Але я… Це ж…
— Це посадовий злочин, за який мене серйозно покарають. Сподіваюся, ти свідомий того, що я ніколи на таке не погоджуся?! Бо інакше сам опинюся в камері.
— Пилипе Петровичу, — вступив нарешті Данилко, про всяк випадок забравши рукопис назад, — тоді я пропоную вам компроміс. Впустіть нас, аби ми поговорили з Халатурником наостанок. Шкоди від цього нікому не буде. Ви навіть можете постояти з нами, доки ми будемо говорити. Послухаєте. Жодного криміналу, самі переконаєтеся. Просто кілька слів підтримки безневинному старому. З ним, мабуть, вже давно ніхто не розмовляв по-людськи…
Пан Маковій трохи поміркував.
— Обох не пущу, — нарешті вирішив він. — Миколка хай піде. Він часто заходить до мене у відділок, підозри це ні в кого не викличе. Хоча стривайте… У вас завтра школа ж! Уроки!
— А я зранку, перед уроками, — запропонував хлопчик. — Піду на роботу разом з тобою, а звідти — у школу.
— Зі мною підеш? — здивувався Пилип Петрович. — Ти знаєш, що я дуже рано прокидаюся? Невже такий сонько згоден недоспати півтори години?
— Згоден, — похмуро пообіцяв Миколка. — Заради такого випадку прокинуся раніше, що поробиш… То ми домовилися?
— Домовилися, домовилися, — буркнув пан Маковій. — Що з вами вдієш, як обсядете… Справжня облога. Теж мені — Голмс із Ватсоном… Йдіть уже спати. Ранок вечора не докаже.
І коли Миколка з другом пішли — навряд чи спати, що добре розумів Пилип Петрович, — він скрушно похитав головою, дивлячись на свою тарілку.
— А борщ, трясця йому, доведеться гріти.
Глава 9
Неймовірно, але вже о сьомій ранку Миколка був на ногах, заспаний, але рішучий. Тим сильнішим був подив Пилипа Петровича, котрий гадав, що насправді син обов’язково забуде про свої вчорашні наміри і благополучно проспить. Пан Маковій глянув на хлопця, котрий уже встиг зібратися і чекав у передпокої, й похитав головою.
— Ти ба, таки дотримав обіцянки, — тільки й промовив він. Миколка лише серйозно кивнув, нічого не сказавши.
Усю дорогу до відділку хлопчик також мовчав, розмірковуючи над складною ситуацією, в якій вони всі опинилися. Невже геть нічого не можна зробити, і безневинний дідуган волею заїжджих бізнесменів сьогодні післяобід зникне назавжди? Це ж неправильно, несправедливо… Але що вони можуть вдіяти? Навіть тато безсилий… Що вже й казати про їхню четвірку? Так, попередні три розслідування вдалося завершити вдало, і справедливість перемогла, але це, четверте, напевно, закінчиться провалом. Першим провалом Команди Мрії. Цього разу перемогу святкуватимуть брехня і великі гроші.
Колеги пана Маковія щиро здивувалися, побачивши його сина у відділку в таку ранню годину. Пилип Петрович відвів хлопчика до камер попереднього ув’язненя і сказав черговому, котрий сидів за столом з телефоном і мляво гортав якийсь журнал: