— Ваню, малий хоче з Халатурником поговорити. Засікай десять хвилин, а потім жени його звідси, бо до школи спізниться. Зрозумів?
Черговий здивовано здійняв брови у відповідь на таке прохання, але коментувати не став і лише кивнув. Він вказав хлопчику рукою в кінець коридору і попередив:
— Тільки близько до ґрат не підходь, синку. Хто його знає, того ненормального… Ще кинеться…
Миколка пропустив його слова повз вуха і пішов до останньої з трьох камер, де й побачив старого. Той сидів на лаві, безвільно звісивши руки між колін, і дивився просто в підлогу. Помітивши рух ззовні, Халатурник підвів голову і глянув на хлопчика. У тому погляді було здивування від того, що замість міліціонерів він бачить перед собою звичайного школяра, але, окрім цього — очі бідолашного діда були сповнені невимовного смутку… І ще у них була приреченість. У Миколки аж серце защемило. Той ніби змирився з тим, що не зможе нікому пояснити, що ж сталося насправді, тому впокорився. Справді, навіть якщо ті ділки відвезуть Халатурника до лікарні — скоріше за все, він там і залишиться. А як старий зможе жити в клініці після того, як усе життя прожив у лісі? Ніяк. Він там просто згасне. Миколка зрозумів, що не може цього допустити.
— Тримайтеся, добре? — мовив він, притишивши голос, щоби не розчув черговий у коридорі. — Я знаю, що ви невинні. І мої друзі теж це знають. Ви не підпалювали ліс. То зробив дехто інший… Та головне врятувати вас. Ми спробуємо допомогти. Ще не знаю, як саме, але ми не відступимось. Обіцяю. Не впадайте у відчай — ми обов’язково щось придумаємо. Добре?
Старий уважно слухав, у куточках його очей блищали сльози. В кінці Миколчиної промови він кивнув — отже, зрозумів. Ніякий він не божевільний, то лише намовляння злих людей. Миколка пішов геть, і в голові його міцно засіла думка, що й цю обіцянку він повинен виконати. Четвірка Команди Мрії має терміново придумати план. Хай якою безвихідною здається ця справа з підпалом — просто відступити і скласти зброю вони не мають права.
Ще нічого не закінчено.
Глава10
— Ми повинні звалити дерево на шосе, — оголосив Миколка друзям, коли Команда зібралася на першій перерві послухати його враження від бесіди з Халатурником. За цією реплікою слідувала німа сцена — всі троє витріщилися на нього, як на прибульця.
— Дерево? — нарешті вимовив Семко. — Яке ще дерево? На яке шосе?
— На те, по якому сьогодні повезуть діда. Це мій план. Шосе проходить через ліс, і ми зможемо завалити одне з тих обпалених дерев і таким чином затримати їх. А якщо ще й вдасться відчинити дверцята їхнього автомобіля, то Халатурник зможе дременути в ліс.
— Дременути? — Данилко проти волі заусміхався. — Микольцю, він стариган, а не Сергій Бубка. Сумніваюся, що він ще здатен бігати стометрівки.
— Бубка до речі, стрибає, — насупився Миколка. — Тобто стрибав. Із жердиною, щоб ви знали.
— Тим більше. Гадаю, Халатурник уже не може ні того, ні іншого, — докинула Ді.
— Але план усе ще може спрацювати, — Миколка вже не просто засмутився — він почав злитися. Круглі щічки хлопчика налилися багрянцем, і він зітхнув, пихкаючи, наче паротяг. Іншим разом це могло б видатися кумедним, але зараз навіть Данилко погасив недоречну посмішку і, простягнувши руку, легенько потріпав друга по плечу. Той відскочив.
— Ще за вухом мене почухай… Я ж тобі не Кабачок. То що ви думаєте?
— Про твій план? — навіщось уточнив Семко.
— Ні, про прогноз погоди! А що ми обговорюємо?!
— Ну, якщо чесно, поклавши руку на серце, то скажи — як ми відчинимо дверцята, якщо ті перевізники заблокуються зсередини? — розважливо поцікавився Семко. Миколка похитав головою.
— Ви такі дивні, що я не знаю! Водій, побачивши дерево поперек дороги, неодмінно вийде з машини. А для цього йому доведеться зняти блок бодай зі свого боку. А далі — справа техніки. Вліземо до салону…
— І потрапимо прямісінько в обійми того сивого шахрая, — закінчила Діана.
— Навряд чи він буде з нами обніматися, — заперечив Миколка.
— І я ж про те кажу.
— Ні, — раптом спростував сам себе Маковій-молодший. — Ми не про те. Ми всі. Говоримо зараз про якісь деталі… А головне — це людина. Татко мене так вчив… Людина — це найголовніше. І ми повинні думати про те, що без вини обмовлений старий може або загинути від рук тих… бандитів! — після паузи підібрав рішуче визначення хлопчик, — або до самої смерті сидітиме в лікарні. Замість лісу — в клініці, ви тільки уявіть! Хоча для нього це, мабуть, гірше, ніж загибель…