Мадж, за свідченнями самої Агати Крісті, писала вправніше, ніж її молодша сестра. Вони віршували (в Агати є вірш про перший побачений трамвай), обмінювалися невеличкими елегантними новелками, повними дівочих уявлень про світ. Мадж думала з часом написати щось серйозне, проте після одруження, на відміну від Агати, писати покинула. Натомість сама Агата про велику літературу не думала. Сестри читали й розважальну, як тоді вважалося, літературу: поміж іншим і детективи Едґара По, Артура Конан Дойла, Ґастона Леру, який згодом вплине на Жоржа Сіменона. Одного разу, прочитавши новий роман Леру, Агата сказала Мадж, що якщо писатиме, то хіба що такі тексти. Мадж розсміялася: «Агато, тобі ніколи не написати детектив! Можемо закластися». Це умовне парі, як пише сама Крісті, було відправною точкою самоусвідомлення її як авторки: вона вирішила довести, що зможе.
Пружина рішучості стискалася, але вистрелила більш ніж через 10 років: перший роман письменниці «Загадкова пригода у Стайлзі» з’явився у 1920 році й одразу мав успіх (про 4 роки безплідного штурму видавництв до цієї публікації скажемо далі). До 1926 року вийшли друком ще два романи: «Таємничий супротивник» (1922) та «Убивство на полі для гольфу» (1923). Проте на той час Агата Крісті стала вже настільки популярною, що коли інсценувала власне викрадення, її кинулися шукати вся британська поліція, журналісти та сам Артур Конан Дойл! Утім це сумна сторінка: того року померла її мати, коханий чоловік зажадав розлучення, а фінансове становище після купівлі будинку залишалося складним. У письменниці стався нервовий зрив, вона покинула все й заховалася від світу в малому готелі під чужим іменем. Репортери знайшли утікачку через 10 днів, і вона змушена була повернутися. Агата Крісті тоді змогла піднятися над обставинами й знову почати писати. Але, можливо, саме через розлучення з чоловіком зазнає краху один із її творчих винаходів — сімейна пара детективів Томмі й Таппенс. Упродовж усієї творчої біографії, вигадавши цих персонажів уже у другій своїй книзі, письменниця надалі виводить їх лише в одній збірці оповідань та ще у трьох романах (для порівняння, про міс Марпл є 12, а про Еркюля Пуаро — 33 романи). Словом, на сімейних розслідуваннях поставлено крапку, проте через чотири роки після особистої драми з’явиться міс Марпл — самостійна, спокійна, рішуча. Як же створювати такі сильні й життєподібні постаті? Як вигадувати такі захопливі й динамічні сюжети? Надійшов час Герцогині розповісти про все самій.
Літературні рецепти Агати
Час і місце письма
Окремої книжки про письмо Агата Крісті не написала. Проте її «Автобіографія» 1965 року, поруч із неймовірно цікавими епізодами її приватного життя, містить достатньо спостережень, що стосуються загального бачення і конкретних алгоритмів її творчості. Утім нам доведеться все ж іти від побуту й до побуту: від порад авторки про, скажімо, практичну організацію творчого процесу, через загальні роздуми про значення літератури — аж до конкретних письменницьких порад про творення тексту і взаємодію із літературними агентами, видавництвами та літературним світом загалом.
Однак головне, що можна зафіксувати для себе, вчитуючись у «Автобіографію», — це виняткова і, я б сказав, нестримна любов письменниці до вигадування сюжетів, процесу, що не припинявся ніколи й ніде. Авторка дивується сама собі, коли наче збоку бачить власну постать, що йде вулицями Лондона, бурмочучи під ніс діалоги та цілі уривки із задуманої книги. Краєм ока вона спостерігає реакцію перехожих, які, не знаючи її, думають, що зустріли якусь міську божевільну. Сюжети захоплюють і переповнюють її, раз виникнувши, вже не дають спокою, вона повертається до них знову і знову.
Кожен роман, кожне оповідання авторки, — а написала вона 66 романів й 12 збірок оповідань, — у процесі створення переходять два чітко видимі етапи: продумування і самого письма. Перший із них — довгий та хаотичний. Агата намагається побачити історію, яку збирається розказати, до найменших деталей, обмірковує сюжетні ходи, уявляє приміщення та пейзажі, повсякчас повторює їхні описи, проговорює діалоги персонажів. Словом, вона живе у своїх текстах і, як ми вже знаємо, переносить туди людей, інтер’єри, цілі шматки свого життя. Це забирає багато часу, проте зайти в сюжет і бути там можна будь-де й за будь-яких обставин. Агата, як Аліса, час від часу занурюється у віртуальний світ, лише, на відміну від героїні Керола, робить це цілком свідомо та за власним бажанням.