Така філософія в готовому вигляді не склалася в умах засновників. Вона має давню і багату історію. Ідея природного права народилася зі вчення про природний закон. Філософія природного закону має коріння у двох традиціях, які поступово злилися, давши систему вірувань батьків-засновників: у юдейсько-християнській моралі («Єрусалимі») та античній філософії («Афінах»). Юдейсько-християнська мораль наділяє людську істоту невіддільною від неї цінністю: твердження про рівність усіх людей у Біблії (Буття 1:27) дало родючий ґрунт для базової критики кастових систем: «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх». Це твердження прямо суперечило поняттям інших древніх цивілізацій, які наділяли божественним образом тільки своїх проводирів.
Тим часом грецька філософія вчила, що людину у світі живого виокремлює її здатність мислити. Людські істоти, на думку давніх греків, від природи не податливі й мінливі. Природа створила нас здатними послуговуватися розумом: саме ця властивість відрізняє нас від тварин. Платон вважав, що метою людської душі є «піклуватися, правити, радитись». Арістотель писав: «призначення людини — діяльність душі, узгоджена з розумом».
З поєднання ключового юдейсько-християнського положення — про вроджену цінність людини — і античного твердження про те, що людину вирізняє здатність розумувати, народилася концепція природного закону. Філософські вчення Єрусалима і Афін стали полюсами цивілізації Заходу: подеколи перемагав Єрусалим, в інші часи — Афіни. Багато століть поспіль і Єрусалим, і Афіни насправді вели цивілізацію в одному напрямку. Відродження античної думки на початку II тисячоліття н. е. на християнському Заході спричинило вибух у галузі освіти, зокрема в університетах, утримуваних католицькою церквою. Знаменитий богослов Гуґо Сен-Вікторський (1096–1141 р. н. е.) писав: «Вивчайте все: згодом ви побачите, що немає нічого надмірного». Тома Аквінський (1225–1274) пояснював: «Помилка в [науці про творіння] веде до хибного уявлення про Бога». Релігійний конфлікт не затьмарив привабливість природного закону — навпаки, він його «дошліфував», зробивши основою універсалізму, якого бракувало релігійним сектам. Не дивно, що Гуґо Ґроцій, відомий філософ і правознавець, звернувся до природного закону після закінчення варварської Тридцятирічної війни, коли укладений Вестфальський мир докорінно змінив порядок у Європі; Ґроцій вихваляв «диктат праведного міркування, який вказує, що дія, залежно від того, чи перебуває вона у відповідності до раціональної натури, чи ні, має в собі якість моральної ницості або моральної необхідності; і, як наслідок, така дія є або забороненою, або наказуваною творцем природи, Богом».
Міркування щодо природного закону привели до розроблення поняття природного права. Якщо в людської істоти є природа і якщо такою природою є розум, то людина має право послуговуватися своїм розумом — і своєю волею, якщо тільки вона не шкодить нікому іншому. Як стверджував Гуґо Ґроцій: «Бог створив людину вільною і sui iuris [під власним правом], тому дії кожної особи та використання її майна не підлягають нічий волі, крім її власної».
Ідея природного права досягла апогею у творах Джона Лока (1632–1704). Як і Ґроцій, Лок вважав, що позаяк людина має здатність мислити — від своєї природи — і позаяк ми всі маємо не вимірювану нічим цінність як творіння Божі, то ми маємо і права. Лок стверджував, що в природному стані людська істота вже була наділена певними правами, які передували виникненню державної влади. За його словами, «Природна свобода людини полягає у можливості бути вільним від будь-якої верховної влади у світі, не підпадати під жодну волю чи законодавчу владу людини, натомість приймаючи природний закон як правило поведінки». Якими ж були права людини, дані їй від природи? Це право на життя, свободу і власність. Людина має право на самозахист, від чого залежить її виживання; має право на свободу думки й дії, допоки її думки та дії не порушують прав інших людей; має право на власність, яку здобула своєю працею. Адам Сміт, який вважається творцем філософської концепції вільного ринку, також тримався цього погляду:
[З]алишається і стверджується проста і немудряща система природної свободи. Кожній людині, доки вона не порушує законів справедливості, дозволяється цілком вільно діяти на свій розсуд у власних інтересах і конкурувати своєю працею та капіталом із працею та капіталом будь-якої іншої особи й цілого класу...