Природа людини — у міркуванні, й людину наділено свободою послуговуватися своїм розумом, відповідно до цієї природи. Усі батьки-засновники вірили в це. Томас Джефферсон був так переконаний у силі розуму, що змушував свого небожа «хоробро ставити під сумнів навіть буття Бога, бо якщо Той існує, він мав би радше схвалювати в людині відданість розуму, ніж сліпому страху». Джефферсон сподівався, що Америка прийме за істину те, що «людина мусить керуватися розумом і правдою». Александр Гамільтон, один із авторів збірника «Федераліст», писав і собі в 1775 році, що Бог створив людину і дав їй засоби «збереження і прикрашання свого буття» за допомогою «сил розуму». Розум і раціональне розуміння меж сталої людської натури лежали в основі революції. Батьки-засновники рішуче відкидали виведення природних прав із самої лише традиції. Як стверджував один із засновників, Річард Генрі Лі з Вірджинії, той, хто висунув славнозвісну «Резолюцію Лі», яка дала поштовх ухваленню Декларації незалежності: «Права ґрунтуються на чотирьох засадах: природі, британському законові, хартіях і одвічних звичаях», проте він наполягав на розумінні американцями того, що права насамперед коріняться в «неозорих підвалинах природи».
Із цієї причини Декларація незалежності виводить права із «законів природи й природи Бога». Людський розум, як учить ця теорія, може вивчати характер і діяльність людства, з’ясовуючи, в чому призначення людства та які свободи були йому даровані задля виконання цього призначення. Так логіка природного закону, що прославляє розум як найвище зі звершень людини, дає в підсумку свободу як найголовнішу з людських потреб. Унікальна природа людини лежить у центрі раціонального обґрунтування людських прав.
Батьки-засновники вважали такі природні права непорушними. Вони заклали підґрунтя для революції, вимагаючи від влади бути захисницею прав, а не їхнім джерелом.
Усі люди рівні перед законом
Батьки-засновники не просто були переконані в тому, що люди милістю природи наділені правами. Вони вірили в те, що всяка людина, незалежно від її природних талантів, наділена рівними з усіма іншими людьми правами. Початковий текст Декларації незалежності, написаний Джефферсоном, був більш точним у формулюваннях, ніж та версія, яку ми знаємо нині. У ньому йшлося: «Ми вважаємо за священні й незаперечні істини, що всіх людей створено рівними й незалежними і що від рівного створення вони одержали певні невіддільні й невідбірні права». Рівними й незалежними. Рівними у створенні.
Ця істина, якщо вдуматися, не очевидна. Проголосити, як робить це Декларація незалежності, всіх людей створеними рівними у їхніх правах видається діянням, що суперечить інтуїції. Зрештою, всі ми люди в тому, що диктує нам наша людська природа, але в інших аспектах ми дуже різнимося: одні з нас кмітливіші, інші дурніші, хтось високий, хтось коротун, є атлети, а є інтелектуали. То чому ж батьки-засновники називали самоочевидною істиною те, що всі люди створені рівними у своїх правах?
Адже впродовж більшої частини історії наймудріші з людей вважали зовсім навпаки. Платон, до прикладу, стверджував, що для надання філософам найбільших можливостей у керуванні суспільством організувати це суспільство слід згори донизу: він рекомендував, щоб «філософи правили, як царі», а саме суспільство було розділене на стани — ремісників, воїнів і філософів. Арістотель просував подібні ідеї людської нерівності, вважаючи, що «так само й чоловік стосовно жінки: перший за своєю природою стоїть вище, друга — нижче, і тому він панує, а вона перебуває в стані підлеглості. Такий самий спосіб стосунків мусить панувати й між усіма людьми». Цим, наголошував Арістотель, виправдовується природне рабовласництво: «Отже, всі, хто відрізняється від інших людей тою мірою, якою душа відрізняється від тіла, а людина від тварини... такі люди за своєю природою раби».
Саме тут найяснішими стають юдейсько-християнські цінності, сповідувані засновниками нашої держави. Біблія дає чітко зрозуміти, що в очах Божих ми всі однаково цінні. У Левіті 19:15 читаємо: «Не чинитимете несправедливості на суді; не потуратимете вбогому, але й не зважатимете на багатого: по правді судитимеш твого ближнього». Ця тема ще опукліше подана в християнському богослов’ї; у Посланні до Галатів 3:28 сказано: «Нема юдея ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі». Людська рівність для юдейсько-християнського мислення є постулатом.