Локова теорія в концентрованому вигляді стала революційним гаслом «Не наступай на мене». Декларація незалежності є суто локівським тлумаченням ролі й влади уряду, що «уряди встановлюються між людьми на те, щоб забезпечувати ці права, а влада урядів походить зі згоди тих, ким вони управляють; що в кожному випадку, коли якась форма правління стає згубною для такої мети, народ має право змінити або скасувати її».
Уніоністська філософія американських інститутів
Задля забезпечення захисту невідчужуваних прав і рівності перед законом батьки-засновники написали Конституцію. Конституція мала окреслити свободу дій у разі нагальної потреби нації, як вимагалося широким консенсусом, забезпечити зчеплення у разі серйозних розбіжностей, захистити меншості від тиранії більшості, надати місцевий контроль місцевим спільнотам, але гарантувати загальнонаціональний захист особистих прав.
Засновники боялися тиранії монархів, але страшились і того, що Джон Адамс називав «тиранією більшості», а Джеймс Медісон — «непереборною силою упередженої та зарозумілої більшості». Засновники вірили в народ більше, ніж у самопроголошену олігархію, але вірили і в особисті права більше, ніж у самоуправління спільнот.
Інакше кажучи, вони справедливо сумнівалися в цінності абсолютної влади більшості. Вони розуміли, що більшість може неправильно тлумачити ідею захисту прав. І це не моральний релятивізм — це реалізм і визнання об’єктивної моралі, тієї, що стоїть вище за волю народу. Ідеальний демократичний уряд, за визначенням, вимушено йде за більшістю. Інколи це необхідно. Але частіше це не так. Ніщо не свідчить про те, що демократична більшість представляє найвище благо. Це завжди змагання інтересів, у якому конкуренти «виривають одне в одного пістолет». Перш ніж передати зброю в руки уряду, необхідно ретельно обдумати, що станеться, коли ваш політичний опонент триматиме вас на мушці. Засновники держави чудово це розуміли.
Вони визнавали, що уряд — це не просто «ми» (на противагу тому, що заявив свого часу президент Барак Обама). Розуміли, що повинні дати уряду стільки влади, щоб він був здатний лише на прийнятні для нас дії, якщо уряд контролюватимуть супротивники. Уряд, який встановлює свою волю через олігархів або знизу через деспотизм більшості, розуміли вони, становитиме велику загрозу і свободі, й чеснотам. Саме такий уряд із високою імовірністю поведе Америку до насильства. Якщо уряд віддасться справі гарантування такого собі «блага», схваленого більшістю, меншість часто відмовлятиметься підтримувати його — і це її право! Або ж навпаки, меншість звернеться до зовнішніх сил для захисту своїх прав — і знов-таки матиме рацію! Що відбувається в державі, яка повністю керована більшістю, коли права меншості несправедливо порушуються і їхнім порушником є сам уряд? Громадянам залишаються два виходи — обидва не вельми приємні: або тікати, або бунтувати.
Батьки-засновники визнавали те, що міркування громадськості можуть конфліктувати із самоочевидними рівними правами індивідуумів, а уряд може стати зброєю в руках громадськості. У цьому й полягала сутність Американської революції: уряд прагнув обмежити права англійських громадян в ім’я «добра», яким у цьому випадку було економічне здоров’я батьківщини. Британські громадяни з Америки були позбавлені права представництва у владі. Джеймс Отіс, підбурювач до революції, очолив кампанію, яка проголошувала тиранією «оподаткування без представництва». Його слова змусили молодого Джона Адамса до заяви: «Кожен у тому величезному натовпі, здавалося мені, був готовий негайно взятися до зброї...». Томас Джефферсон у вступі до Декларації незалежності — «Декларації про необхідність взятися до зброї» 1775 року — так само пояснював: «Нам залишається простий вибір між беззастережним підкоренням тиранії дратівливих міністрів або силовим опором. Ми обираємо останнє. Ми зважили “за” і “проти” цього змагання і вважаємо, що немає нічого осоружнішого за добровільне рабство».