І наостанок, Конституція створювалася з вірою в те, що місцева влада діє найкраще, бо вона стоїть якнайближче до своїх громадян. Національний уряд мав би захищати особисті права громадян від найтяжчих спроб узурпації з боку штатів — в цьому, наприклад, полягав намір статті IV, яка припинила зазіхання «на привілеї та недоторканість громадян у кількох штатах», а також надала федеральній владі силу «гарантувати кожному штату в цьому союзі республіканську форму правління». Проте центр політичної влади мав би залишитися на місцевому рівні. Як відзначив Медісон у 10-й статті «Федераліста»: «Що меншим є суспільство, то меншою буде ймовірність того, що його складатимуть відмінні партії з розмаїтими інтересами, і то частіше більшість належатиме до однієї партії». Поряд із цією однорідністю, як визнавав Медісон, існувала небезпека гноблення — саме тому федералізм являє собою зручну систему. Відтак у 51-й статті Медісон пояснив: «У складній американській республіці влада, яку делегує народ, спершу розподіляється між двома окремими урядами, а потім призначена кожному з них частка дробиться на ще менші чітко розрізнені частини. Звідси виникає подвійне убезпечення прав людей. Різні уряди контролюватимуть одне одного, і кожен із них водночас контролюватиме сам себе».
Окремі штати не стали б добровільно поступатися владою федеральному уряду, якби відчули, що власноруч підписують смертний вирок; так само громадяни штатів не перейшли б добровільно в підданство федерального уряду, якби не вірили в те, що цей уряд захистить їх від зазіхань влади штату на їхні фундаментальні права. Штати здобули владу щодо поточних питань, федеральному уряду дісталися всеосяжні питання, для розв’язання яких потрібна широка згода великого числа розмаїтих підгруп.
Якщо в інших країнах інститути існували до того, як було сформульовано державну філософію, в Америці вони будувалися на засадах вірувань батьків-засновників. Лінкольн називав Декларацію незалежності «золотим яблуком», принципом, який «забезпечив нам вільний уряд і подальше процвітання», — яке, втім, потребувало Союзу та Конституції, «срібної рамки навколо нього». Головне, в чому він мав рацію: без Декларації Конституція була би порожньою посудиною.
Висновок
Американська філософія ґрунтується на трьох фундаментальних, вічних, невідчужуваних ідеях.
По-перше, на вірі в те, що людська істота має справжні, чітко виражені особисті права. Ці права не можна передати іншому. Їхнім джерелом не є колектив. Вони притаманні людині, бо є частиною людської натури: через те, що сама людина має невимірювану цінність, а також наділена унікальною здібністю мислити. Людина має свободу волі, її можливість обирати священна й не може бути порушена.
По-друге, американська філософія вважає за самоочевидне те, що всі люди створені з рівними правами. Це не означає, що вони мають однакові здібності або якості, або що підсумок їхнього життя буде однаковим, чи їм усім від початку надано рівні можливості. Це означає, що закон має діяти однаково для всіх людей, не розрізняючи їх за базовими характеристиками, на які вони не мають впливу.
По-третє, американська філософія вимагає від уряду захищати особисті права й не зневажати їх в ім’я будь-якого більшого блага. Права існували до урядів, отже, уряди мусять бути обмежені в політичній орієнтації. Робота уряду полягає не в тому, щоб переробляти людство, а в тому, щоб захищати людську природу і перешкоджати конфліктам між правами людей.
Ці філософські принципи були застосовані на практиці Конституцією Сполучених Штатів — найефективнішим за всю світову історію документом, що закладає основу державного управління. Влада з чітко визначеними повноваженнями, системою стримувань і противаг та федеральним устроєм була американською відповіддю на проблему неефективного урядування, тиранії більшості й зазіхання на особисті права.