Зрештою на сцені з’явився сам Берні Сандерс. Після довгого переліку звичних скарг на адресу президента Дональда Трампа, він присягнув виконати обіцянки Окасіо-Кортес. Сандерс критикував те, як корумпована система олігархії виснажує Америку, веде її до убозтва. «Нам потрібна така нація, що працюватиме на всіх, а не тільки на декого», — сказав Сандерс. Відтак він теж пообіцяв узятися до фундаментальних змін: «Усі ми, разом, повинні засукати рукави, виступити вперед і боротися за створення такої нації, якою ми — і ми про це знаємо — можемо стати». Тут він виклав цілий перелік політичних пропозицій: від націоналізації системи охорони здоров’я до урядової компенсації позик на вищу освіту, від потужного контролю влади над енергетичною галуззю до різкого підвищення податків.
Америку минулого слід забути й лишити позаду. Американська філософія — гнила й експлуататорська. Американська культура — расистська і жорстока. Історія Америки — суцільне гноблення, посеред якого вряди-годи траплялися маленькі революції, націлені на повалення зашкарублої філософії та культури.
Усе це — дезінтеграціоністські погляди, концентровані у вигляді гасла на наліпці для бампера машини.
Погляди дезінтеграціоністів б’ють — просто й невмолимо — в саме серце американської філософії, культури й історії.
В атаках на філософію дезінтеграціоністи стверджують, що ніяких природних прав не існує — їх неможливо вивести з людської натури й розуму, позаяк ані людської натури, ані розуму не існує. Людська натура надзвичайно податлива, а розум — лише знаряддя влади, яким погрожують політичним опонентам, щоб придушити незгоду.
Так само рівність перед законом, на думку дезінтеграціоністів, — це моральна хиба, бо вона тільки зміцнює встановлену одвіку ієрархію влади. Замість рівності перед законом і в особистих правах дезінтеграціоністи прагнуть рівності результату.
До того ж дезінтеграціоністи вбачають у державній владі не гарантію особистих прав і рівності перед законом, а всеосяжну панацею, здатну змінити серця й розуми людей. Через це інституційні рамки, встановлені батьками-засновниками для втілення своїх філософських ідей, теж зазнали ядучої критики дезінтеграціоністів. Дезінтеграціоністи виступають проти доктрини розподілу гілок влади (як недостатньої для задоволення потреб громадян), проти системи стримувань і противаг (як такої, що гальмує прогрес), проти федералізму (як основи державного гноблення).
Американську культуру вони теж критикують, вважаючи права самі собою загрозою спільному благу. Свобода слова має бути заміщена регулюванням мови ненависті (тоді як саме поняття «ненависть» залишається невизначеним). Свободу віросповідання має заступити світський універсалізм. Свободу об’єднань та договорів слід заборонити взагалі, оскільки це йде всупереч прийнятним стандартам етнічного, расового і статевого розмаїття (за цими стандартами, наприклад, школа, де навчаються лише чорношкірі, вважається розмаїтою, а поліційний відділок, у якому не представлені пропорційно всі етнічні групи населення, визнається зразком дискримінації, навіть якщо персонал відділка добирався на засадах меритократії). Юридичний процес треба замінити правосуддям натовпу, приватну власність — суспільними потребами.
Культура дезінтеграціонізму також обвинувачує соціальні інститути Америки в підтримці сил зла. Ці інститути, на думку дезінтеграціоністів, варто зруйнувати, а на їхньому місці будувати новий світ. Старе село варто спалити, щоб дати місце новому славному місту.