Навіть доброчинні ініціативи не уникають батога дезінтеграціоністів. Бойскаутів можна змусити зректися власних принципів, якщо ті принципи відповідають традиційному ставленню до юдейсько-християнської моралі. Тиском уряду і неурядових установ можна примусити мережу закусочних Chick-fil-A припинити доброчинні пожертвування таким організаціям, як «Армія спасіння».
Кампуси університетів, де дезінтеграціоністи фактично контролюють більшість адміністрацій, перетворилися на місця для показового позбавлення інакодумців права на виступ і для публічних актів приниження в дусі маоїзму та «Культурної революції». Студентів навчають визнавати свій «білий привілей» — ключовий компонент інтерсекційної теорії, яка підриває традиційні американські поняття про особисту відповідальність і права; а за відмову від цього їх таврують як фанатиків. Професорів змушують піти геть, якщо вони не схиляють колін перед пануванням дезінтеграціоністів. Науковців позбавляють змоги продовжувати дослідження, якщо вони дають непопулярні результати.
Голлівуд також став частиною авангарду в справі залякування. Оскільки знаменитості надто чутливі до несхвальних відгуків преси, їм доводиться триматися дезінтеграціоністських поглядів, якщо вони хочуть залишатися популярними. Найменша незгода з найрадикальнішими лівацькими позиціями може коштувати кар’єри. Наприклад, Маріо Лопес скоїв тяжкий гріх, сказавши, що «для батьків було б небезпечно» діагностувати у трирічної дитини тендерну дисфорію лише тому, що маля відчуває невпевненість у своїй статі, ще й додавши: «Ти просто дитина». Цього було достатньо, щоб телеканал Е! примусив Лопеса публічно вибачатися, що той покірливо і зробив.
Цьому чоловікові треба сім’ю годувати.
Як і всім нам.
Дезінтеграціоністи це знають. І вони не оминуть своєю ядучістю жоден аспект американського життя. Нехай спорт перетвориться на референдум щодо біологічної толерантності, а музиканти коментують ультрамодні питання соціальної справедливості.
Ендшпіль
Кожен елемент соціальної тканини, що формує американське життя, стає об’єктом для нападок дезінтеграціоністів. Це відбувається навколо нас постійно. Неможливо подивитись футбольний матч, не натрапивши на дезінтеграціонізм. Неможливо купити глянцевий журнал, відвідати церковну службу чи піти до ресторану, не врахувавши, як твої дії будуть трактовані політично.
І це діє.
Діє, тому що виснажує. Так і заплановано. План у тому, щоб переконати Америку сплеснути руками й просто віддатися диктату дезінтеграціоністів, або ж розділитися політично за всіма аспектами повсякденного життя. Жодне із цих рішень не прийнятне для країни, яка хоче залишитися єдиною. Уніонізм стверджує, що попри всі відмінності, ми — корінням своїм — американці. Дезінтеграціонізм натомість учить, що попри наші однакові паспорти, ми — у своєму корінні — різні.
Маленька ганебна таємниця дезінтеграціоністів у тому, що наприкінці руйнації не буде єдності. Там — іще більше руйнації. Революція пожре своїх творців. Ніякого нового світу не збудувати, винищивши американську філософію, культуру, інститути й історію. Національну єдність попросту замінить трайбалізм. Той клей, який нині єднає опозицію та розрізнені фракції дезінтеграціоністів, швидко розтане. Усе, що залишиться від Америки, — це розрізнені групи, що шукатимуть свого інтересу.
Це означає, що боротьба за порятунок Америки — це насамперед боротьба за збереження уніонізму. І на цей шлях ми зараз вступаємо.
Розділ 1
Американська філософія
Кредо Америки просте: «Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними; що Творець обдарував їх певними невідбірними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення щастя; що уряди встановлюються між людьми на те, щоб забезпечувати ці права, а влада урядів походить зі згоди тих, ким вони управляють».
Наші батьки-засновники присвятили цим принципам своє життя, обов’язок і священну честь. За них склали голови солдати в битві під Геттісбергом, їх відстоювали борці за громадянські права, чоловіки й жінки, які здобули свободу мільярдам жителів планети. Лункі слова Декларації про рівність, особисті права і демократію анітрохи не втратили своєї сили, дарма що давно перетворилися на кліше й багато разів були довільно спотворені.