Цей третій принцип, зокрема, легко спростувати, як ми вже побачили вище. Проте дезінтеграціоністи просто визнають його разом із двома попередніми: Америка народжена в гріху й ніколи не виправиться. Фактично, дезінтеграціоністи заявляють, що Америка, яка витягнула світ із найглибших злиднів, не може бути підтримана на будь-якому моральному рівні через її гріховність. Із цієї заяви робиться простий моральний висновок: Америка, можливо, і створила великі багатства й добробут, але сталося це всупереч її засадничим принципам, а не завдяки. Утилітарна велич Америки просто не може бути відповіддю на історичне і нинішнє її зло. Істинне підґрунтя Америки можна побачити в її поводженні з корінним населенням, варварському рабстві, яке протривало кілька століть, промисловій експлуатації робітників і корупції певних промислових і фінансових олігархів. Америка народжена в гріху.
Тому дезінтеграціоністи називають датою заснування США не 1776 рік і навіть не дні висадки переселенців у Джеймстауні та на Плімут-Рок, а дві інші дати: 1492 і 1619 роки. Перша знаменує прибуття людей Заходу в Новий Світ разом з епідеміями, імперіалізмом, експлуатацією та смертю. З 1619-го починається залежність Америки від рабовласництва в нагромадженні багатств.
Щоб стимулювати наратив про Америку як глибоко експлуататорську націю, дезінтеграціоністи фокусуються на тому, що європейці, які першими прибули на береги Нового Світу, прийшли не на безлюдні землі: вони пограбували й скривдили корінних мешканців, які жили собі мирним життям аж до навали західного колоніалізму. Але як саме це можна вважати релевантним до сучасної політики? На думку дезінтеграціоністів, грабунок корінних американців особливо підкреслює жорстокість цивілізації Заходу й, більш широко, вільних ринків.
Отже, пограбування спричинило європейське право власності. У цьому наративі предметом найзапеклішого осуду виступає Христофор Колумб: Говард Зінн і справді розпочинає свою головну працю з протиставлення племені араваксів із Багамських островів, які, за його словами, були «дуже подібні на індіанців із материка й вирізнялися (європейські спостерігачі наголошували на цьому знов і знов) особливою гостинністю і схильністю ділитися всім» зі злими європейцями, над якими «домінувала влада попів і королів і жага до грошей, що ними позначена західна цивілізація, першим вісником якої в Америці був Христофор Колумб». У цьому наративі Колумб постає уособленням західної брутальності в мініатюрі, тим, хто прагнув поневолити мирних аборигенів. А самі аборигени представляють ідеальне людство: «Колумб і його наступники прибули не в безлюдну пустелю, а у світ, ...де людські взаємини більш егалітарні, ніж у Європі, де стосунки між чоловіками, жінками, дітьми й природою кращі, ніж, либонь, у будь-якому іншому місці у світі». Такий наратив нині переважає у вивченні американської історії.
Чи варто й згадувати, що, навіть якби така однобока історія була правдивою — а особисте ставлення Колумба до автохтонів надзвичайно гіперболізоване Зінном завдяки ретельно дібраним цитатам, — це помогло б спростувати принципи вільного ринку, які оживили Америку, не більше ніж вказівка на те, що грабіжники утискають старих пані, в яких відбирають сумочки. Так, це є прикладом грабунку, але не капіталістичної брутальності. І навіть якщо грабіжник інвестує вкрадене в акції та стане мільйонером, це робить експлуататорським не фондовий ринок, а самого грабіжника. Проте, за Зінном, зосередженість Заходу на праві власності не тільки розбестила Новий Світ — вона наситила всю американську історію жорстокістю вільного ринку.
Що важливіше, аргумент Зінна про Америку, народжену в гріху й невиправну без повного зречення від європейського коріння, зачепленого за власність, — це нісенітниця найвищого ґатунку. Європейська культура не була унікально насильницькою, та й трансконтинентальну експансію винайшли не європейці. Щоб визнати це, зовсім не потрібно применшувати жорстокості європейців у поводженні з корінними американцями. Руссоїстський погляд Зінна на доєвропейську Америку аж ніяк не підтверджується археологічними даними. Як справедливо зауважує Стівен Пінкер із Гарварду: «Всупереч лівацьким антропологам, які прославляють шляхетних дикунів, кількісне число жертв — пропорція доісторичних скелетів зі слідами сокир і застряглими наконечниками стріл або пропорція людей, що загинули від рук інших людей, серед сучасних племен збирачів — дає зрозуміти, що доісторичні суспільства були набагато жорстокішими за наше». Це важливо розуміти тому, що контекст дає знання: так, європейське вторгнення на Американський континент було кривавим і жахливим, проте кровопролиття й інші жахи не були для цього континенту чимось новим. Заяви про геноцид, влаштований Колумбом, кричуще неправдиві: депопуляція корінного населення після контакту з європейцями майже повністю була результатом хвороб, до яких ці люди не мали імунітету.