Виокремлюючи європейське суспільство як унікально злостиве й тримаючись за міф про мирний соціалізм автохтонів, дезінтеграціоністи прагнуть викрити західну думку як патологічно неспроможну на добро: усе, що зміцнює Захід, посилює і його злу натуру. Але знов-таки: людська агресія існувала задовго до заснування Америки — з її славними ідеями про права людини, даровані Богом до будь-якої державної влади, — за сотні тисяч років до неї. Ця істинна засаднича ідея із часом переважила над колоніалізмом та імперіалізмом — із цієї причини, ймовірно, Сполучені Штати є найсильнішою з держав за всю історію світу, яка, втім, не панує над територією, котру мали найбільші імперії в історії світу. Традиційні уніоністські історики не мають потреби ігнорувати «Дорогу сліз» або поневолення араваків задля виправдання Заходу. І, як ми побачили, вони й не ігнорують їх. Натомість дезінтеграціоністам доводиться ігнорувати не лише тогочасну, а й подальшу історію світу, щоб мати підґрунтя для своєї антиісторичної перспективи.
Друге «заснування Америки», за версією дезінтеграціоністів, настало в 1619 році з початком ввезення в нові колонії перших африканських рабів. Цю лінію найактивніше просуває в наші дні «Проєкт-1619», який оголосив істинною датою заснування США день увезення на континент першого раба з Африки. Times стверджує, що 1619 рік був «справжнім роком народження Америки», що «з рабства — і античорного расизму, якого це рабство вимагало, — постало все те, що зробило Америку винятковою: її економічна міць, її промислова потужність, її виборча система, її система харчування й популярна музика, її нерівність в охороні здоров’я й освіті, її приголомшлива схильність до насильства, її сленг, її правова система та ендемічний расовий страх і ненависть, що продовжують мучити її донині». Газета заявила, що має намір «змінити уявлення про історію країни», поставивши рабство в центрі. Ціль тут очевидна: показати, що цінності Америки коріняться в ідеології білого шовінізму й тиранії, а не у свободі.
Усе це було б просто цікаво, якби не прихована тут політична програма розділення: навіяти, що народження Америки сталося в гріху і всі наступні гріхи Америки беруть початок від того, первісного гріха. 1492 рік відгукнувся у Мексикансько-американській війні, у приєднанні Гаваїв, у В’єтнамі й Іраку. 1619-й — у застосуванні праці іммігрантів олігархами-будівниками залізниць, у перенесенні корпораціями-монстрами своїх фабрик у Мексику і Китай, у вищій частці в’язнів серед чорношкірого населення. 1776-й, у такій перспективі, відходить на дальній план: це була тільки маска, під якою згодом виявилася страшна твар колоніалізму, расизму й експлуататорства. Отже, дезінтеграціоністи змальовують заснування Америки як правдивий відбиток 1492 й 1619 років, як спробу зміцнення класового і расового домінування. Декларація незалежності була брехнею, Конституція лише узаконила гноблення.
Економічний наратив про те, що Декларацію незалежності написали ті, хто прагнув посилення класового домінування, неправдивий в усьому. Річ не тільки в тому, що батьки-засновники часто голосували всупереч своїм майновим інтересам, а й у тому, що Америка швидко стала країною можливостей для всіх громадян, які отримали належне ставлення до себе за Конституцією. Алексіс де Токвілль, як ми вже бачили, високо оцінив і підприємницький дух, і змогу американських громадян реалізувати свої економічні інтереси. «Майже всі американці живуть у вигодах, — зауважував Токвілль. — В Америці майже всі багатії починали з бідності... Люди проявляють себе рівнішими у своїй заможності й у розумі, рівнішими за силою, ніж у будь-якій іншій країні світу й у будь-яку іншу добу, пам’ять про яку зберегла історія». Він веде далі: «Бідняки Америки порівняно з бідняками Європи часто могли здаватися багатіями».
Расова теорія бере зерня істини — про те, що Америка справді в найганебніший спосіб толерувала й поширювала рабство і білий шовінізм, аж доки ці явища не було визнано вадами за наслідками Громадянської війни й завдяки десятиліттям боротьби за громадянські права, — і вибудовує на цьому цілий неправдивий наратив. Дезінтеграціоністи вважають расизм невикорінюваною і незмінною начинкою американського пирога. Мішель Александер, авторка книги «Новий Джим Кроу», нещодавно написала у New York Times, що наша Конституція була «визначена білим шовінізмом». Крім того, додає вона, цей білий шовінізм пройшов перевірку часом і, попри всі свідчення на користь протилежного, він не був подоланий, а зазнав мімікрії: