Наступного дня Іден порадив Міністерству закордонних справ звернутися до польського уряду в еміграції з проханням подати список імен керівників польського підпілля, щоб британська делегація в Ялті могла звернутися до радянського уряду з приводу їхньої безпеки. Тарнавський відмовився надати перелік без консультацій із лідерами підпілля в Польщі. Очевидно, лондонські поляки переймалися тим, що цей список потрапить у радянські руки. Натомість польський посол у Великій Британії граф Едвард Бернард Рачинський хотів, щоб британці виступили на захист усіх членів некомуністичних партій, що діяли в Польщі, а також офіцерів та солдатів Армії Крайової. Британська делегація від’їжджала до Ялти з двома польськими меморандумами. Той варіант, який вони готові були взяти до уваги, написав Миколайчик, а не лідери польського уряду у вигнанні[245].
Іден написав Черчиллю 28 січня: «Ми хочемо... вільної та незалежної Польщі. Сталін обіцяв нам це раніше, але зараз не виконує свою обіцянку. Якщо ми не зможемо отримати вільну та незалежну Польщу, то наша майбутня співпраця з ним, хоч ми хочемо, хоч ні, неодмінно постраждає». Експерти американського посольства в Москві були надзвичайно песимістичними щодо перспектив виконання Сталіним своєї обіцянки. «У вищезгаданих обставинах, — писали автори звіту посольства, — позиція радянського уряду полягає в тому, що стан справ у Польщі є доконаним фактом і що не може бути ніякого компромісу, бажаного чи можливого з польським урядом у Лондоні або його членами. Отже, можна очікувати, що радянський уряд попросить уряди США та Британії визнати або принаймні відрядити своїх представників до [люблінського] тимчасового уряду. Якщо цього не відбудеться, радянці, швидше за все, вичікуватимуть»[246].
Розділ 13
Що сказали б українці?
Поки в другій половині дня 6 лютого виступали Рузвельт і Черчилль, Сталін дедалі більше розпалювався. Він двічі перервав Рузвельта, попросив десятихвилинну перерву і виступив першим після неї. «Несподівано Сталін підвівся (до цього часу він завжди говорив сидячи) і зробив широкий жест правою рукою, — писав Іван Майський, який добре знав Сталіна, а тому був приголомшений гарячковістю його реакції. — Він хотів вийти з-за столу і крокувати з кутка в куток, як це він часто робив під час нарад у власному кабінеті, але вчасно опанував себе й утримався: на конференції “Великої трійки” така поведінка була б не цілком доречною. Відтак Сталін просто відсунув стілець і, здобувши таким чином трохи простору, почав говорити з незвичним запалом»[247].
Радянський лідер розпочав із цинічного привласнення теми Черчилля, а саме того, що вирішення польського питання було для британців справою честі. Він сказав, що воно є справою честі і для росіян, адже в минулому ті «дуже згрішили проти Польщі». Утім, для них це на додачу є ще й питанням безпеки: не тільки тому, що Польща межувала з Радянським Союзом, а й тому, що за останні тридцять років Німеччина двічі вторгалась у Росію через територію Польщі. Сталін наполягав на тому, що польський коридор «Росія не може механічно замкнути ззовні. Його може замкнути лише Польща — зсередини. Необхідно, щоб Польща була вільною, незалежною та могутньою. Це не тільки питання честі, а й життя та смерті Радянської держави. Ось чому сьогодні Росія виступає проти царської політики ліквідації Польщі. Ми повністю змінили цю нелюдську політику та започаткували політику дружби й незалежності для Польщі».
По суті, Сталін стверджував, що, на відміну від Російської імперії, СРСР не ставив під сумнів право Польської держави на існування, але й не давав Польщі повної незалежності, і не тому, що намагався створити сферу впливу на своїх кордонах, а тому що Німеччина через Польщу загрожувала СРСР. Радянський Союз був готовий створити сильну Польську державу, але заради власної безпеки він потребував повного домінування над цією державою. Захищаючи радянську позицію, Сталін охоче посилався на лінію Керзона; цей аргумент він часто використовував у переговорах із британськими лідерами та представниками різних польських груп, зокрема лідером польського уряду в еміграції Станіславом Миколайчиком. За його словами, лінію Керзона винайшли не радянці, а британська, французька й американська делегації на Паризькій мирній конференції 1919 р. Ленін відмовився ухвалити таке рішення, але зараз Сталін був готовий використати цю лінію як основу для радянсько-польського кордону, віддаючи Польщі Білосток, місце народження Максима Литвинова, який радянці зайняли після того, як пакт Молотова-Ріббентропа розв’язав їм руки.
245
Record of conversation between Sir A. Cadogan and the Polish Minister of Foreign Affairs, January 26, 1945, 1—2, FO371/47577/2896, PRO; memo by C. F. A. Warner on his conversations with the Polish ambassador to the British government Count Edward Raczynski, January 30, 1945, 237—39, FO371/47576/2896, PRO.
246
Eden to Churchill, January 28, 1945, 97, FO371/47577/2896, PRO; “Memorandum on the Polish Situation” (нотатка олівцем: «копія для прем’єр-міністра»), no. 176/7, January 27, 1945, Averell Harriman Papers.