Выбрать главу

Це був перший випадок, коли напруження між Рузвельтом і Черчиллем проявилося відверто. Виступ Черчилля засмутив чимало представників американської делегації. «Такі довгі виступи були нудними, — зазначив адмірал Легі у своїх мемуарах, — через необхідність їх перекладу російською мовою, та й із багатьох інших вагомих причин». Однак позиція Черчилля щодо радянських республік була не зовсім несподіваною, оскільки Сталін пов’язав це питання із членством британських домініонів та оскільки, як стверджував Чарльз Болен, американці «знали про його бажання ввести Індію в Організацію Об’єднаних Націй». Проте його опір негайному скликанню конференції ООН став несподіванкою навіть для його ж делегації.

«Прем’єр-міністра, як видається, зовсім занесло, — писав Александр Кадоґан дружині. — Дурний старигань, не попередивши жодним словом ні Ентоні, ні мене, поринув у нескінченні просторікування про світову організацію, не маючи ані найменшого уявлення про предмет, тож перетворив усю справу на суцільну маячню. Найгірше те, що його слова повністю суперечили вже узгодженій з американцями лінії! Однак мені вдалося пояснити їм у приватній розмові, що не варто сприймати це надто трагічно, що це нічого не означало і ми згодом залагодимо цю незграбність». Ентоні Іден також відзначив у своєму щоденнику подив та розчарування американської делегації[281].

Поки Черчилль говорив, президент написав Гопкінсу стосовно промов прем’єр-міністра: «Все це гнилота!» Тоді він викреслив «гнилоту» і замінив її «містечковою політикою». Гопкінс погодився. І відповів: «Я цілком переконаний, що зараз він думає про чергові вибори у Британії». Під час обміну думками, що не був зафіксований в американських чи британських протоколах зустрічі, але зберігся в радянському, президент намагався звернутися до прем’єр-міністра в тому самому дусі, посилаючись на потреби внутрішньої політики. Він зазначив, що, подібно до Черчилля, також мав певні труднощі вдома, і сказав, що йому буде легше отримати необхідну більшість — дві третини голосів у Сенаті, якщо ця конференція відбудеться під час війни. Це було проханням про примирення. Черчилль згодом визнав, що справді переймався майбутніми парламентськими виборами[282].

Несподіване повстання Черчилля проти американців мало низку причин. Позиції американців та британців щодо Організації Об’єднаних Націй мали істотні відмінності. У листі, який Черчилль надіслав з Ялти своєму віце-прем’єр-міністру Клементу Еттлі вранці 8 лютого, щоб попросити схвалення своєї позиції воєнним кабінетом, він пояснив, що радянці зменшили вимоги щодо членства в Генеральній Асамблеї ООН із шістнадцяти республік до двох, України та Білорусі, — і справедливо вважав вимоги щодо третьої республіки, Литви, не більше ніж переговорною тактикою. Ці республіки, стверджував Черчилль, найбільше постраждали у війні й «добре боролися». Американська позиція, продовжував прем’єр-міністр, полягала в тому, щоб затримати вирішення цього питання, поки в березні не буде скликано Конференцію ООН. «Наша позиція мені здається дещо іншою, — писав він. — Якщо ми матимемо чотири або п’ять членів, чи шість, якщо враховувати Індію, а Росія — лише один голос, то це буде надто великим запитом до Асамблеї. З огляду на інші важливі поступки, вже надані або ж очікувані, я хотів би зробити дружній жест у бік Росії. Якщо вони матимуть двох членів на додачу до їхнього головного, це не так багато, і наша позиція буде сильною, на мій погляд, оскільки ми не будемо єдиним множинним голосувальником»[283].

Таким чином, Черчилль протистояв президенту зумисно. Він був справедливо незадоволений відмовою Рузвельта скоординувати позиції на початку конференції. Проте чому він завдав удару у відповідь саме на цьому етапі та публічно не погодився із президентом не тільки про членство радянських республік, а й про строки установчої конференції ООН, питання, яке вже було вирішено на Мальті? Сталін, який заледве брав участь у дискусії, але отримав найбільше зиску від вибуху Черчилля, цілком міг записати цю перемогу у власний актив. Він особисто долучився до поглиблення розколу між своїми західними партнерами.

вернуться

281

Bohlen, Witness to History, 194; Cadogan, Diaries, 706; Leahy, I Was There, 306; Eden, The Reckoning, 517.

вернуться

282

FRUS: Yalta, 729; Крымская конференция, 124; Churchill, Triumph and Tragedy, 359.

вернуться

283

Churchill, Triumph and Tragedy, 359—60.