Промова Черчилля викликала реакцію Сталіна. Він підтримав Молотова, заявивши, що краще було б реконструювати наявний уряд, ніж створювати новий. Сталін відмовився відкидати варшавський уряд на тій підставі, що він надзвичайно популярний у Польщі. Сталін наполягав, що польський народ співчував лідерам, які залишилися з ним під час окупації. Згідно з американським протоколом, Сталін заявив, що «в нього склалося враження, що вигнання німців Червоною армією сприймалося поляками як велике національне свято». Люди були здивовані тим, що польський уряд у Лондоні не брав у цьому великому святі ніякої участі. Вони запитували: «Ми, Національна рада й Тимчасовий уряд, є частиною цього свята, але де лондонські поляки?» Це ніяк не зворушило західних лідерів, особливо Черчилля, який добре знав, що встановлений радянцями в окупованій Польщі режим не мав нічого спільного зі святом.
Однак не це було головним аргументом Сталіна. Він звернувся до прикладу Франції, де західні держави діяли без консультацій із Радянським Союзом. На початку січня Молотов, засмучений негативною реакцією Заходу на перетворення Польського комітету національного визволення на Тимчасовий уряд, надіслав інструкцію своїм підлеглим: «Польща — це надзвичайно важливо! Проте ми не знаємо, як створили уряди в Бельгії, Франції, Греції та інших країнах. Ніхто не запитував нашої думки, і, попри це, ми не говоримо, що незадоволені тим чи іншим урядом». Зараз Сталін порівнював позицію варшавського уряду з позицією генерала де Ґолля: «Жодного з них не було обрано, і йому було важко сказати, хто мав більшу популярність — та проте ми всі мали співпрацювали з де Ґоллем, а радянський уряд уклав із ним договір. Чому ми повинні настільки інакше ставитися до польського уряду і чому ми не могли б мати справу з розширеним польським урядом?» Обговорення вийшло на небезпечну територію.
Рузвельт вирішив, що настав час рухатися далі. Він запитав Сталіна про терміни проведення виборів у Польщі і, дізнавшись, що їх можна буде організувати протягом місяця, якщо тільки не завадить ситуація на фронті, запропонував обговорити польську проблему міністрам закордонних справ, а потім прозвітувати на пленарному засіданні. Усі погодилися. Проте Сталін не був готовий відійти від питання політики американців та британців відносно створення урядів у Західній Європі та на Балканах. Тепер він хотів знати, «що затримує формування єдиного уряду в Югославії» та «що відбувається в Греції». Він додав, що «не має наміру критикувати британську політику там, але просто хотів би знати, що відбувалося».
Очевидно незадоволений позицією західних союзників щодо Польщі, Сталін почав «контекстуалізовувати» польську справу. Він нагадав Черчиллю, що за кілька тижнів до того радянці заплющили очі на те, що британці почали придушувати прокомуністичні сили Греції. У такий спосіб він дотримувався своєї попередньої угоди з Черчиллем, яка визнавала панування Великої Британії в Греції. Перед перервою у засіданні Черчилль мусив визнати, що має борг перед господарем зустрічі. Для британців, за його словами, «настали доволі скрутні часи у Греції, і вони були дуже зобов’язані маршалу Сталіну тим, що він не надто цікавився грецькими справами»[301].
План Молотова, що складався з шести пунктів, містив не тільки положення щодо уряду та виборів, але й згадував майбутні кордони Польщі. Союзники напередодні вже прийняли лінію Керзона як східну межу Польщі. Та пропозиція Молотова щодо західного кордону виявилася ще суперечливішою, ніж його наполягання на лінії Керзона на сході. Згідно з радянською чернеткою, Молотов пропонував «західний кордон Польщі провести від міста Штеттіна (польське), далі на південь по річці Одрі і ще далі вздовж річки Ниси (Лужицька)». Цей додаток у дужках, «Лужицька», став каменем спотикання за столом переговорів[302].
Сталін хотів показати, що він не лише відбирає щось у Польщі, а й дає їй. Із моменту нападу Німеччини на СРСР 1941 р. він був готовий компенсувати польські територіальні втрати на сході шляхом надбань за рахунок Німеччини на Заході. Фактично, він був за те, щоб дати Польщі більше, ніж західні союзники. Назагал у Тегерані обговорювалися питання створення західного кордону Польщі вздовж річок Одри й Ниси. Тоді вважалося, що кордон пройде по Нисі-Клодзькій. Однак у Ялті Сталін запропонував Нису-Лужицьку як новий кордон, що означало зміщення південної частини польсько-німецького кордону на 200 кілометрів на захід.
301