Це була різка зміна сталінських планів щодо Польщі. Після Тегерана Сталін підтримав лінію Одра—Ниса (Клодзька), яка відповідала російським цілям у війні 1914 р., коли Микола II та його міністр закордонних справ Сергій Сазонов були готові передати Польщі Сілезію та східну частину Познаньщини, яка тоді належала Німецькому Рейху. Польські претензії на Сілезію обґрунтовувалися хіба із суто історичних міркувань, оскільки польська держава контролювала цю територію в Х столітті. До ХХ століття більша частина населення там була або німецькою, або глибоко онімеченою, особливо в Нижній Сілезії, головним містом якої був Бреслау (польською Вроцлав). Утім, інтересам Сталіна відповідала територіальна компенсація Польщі за рахунок Німеччини, щоб він міг таким чином зберегти радянські територіальні придбання 1939 р. і Кеніґсберґ та прилеглі території Східної Пруссії. Улітку 1944 р. він особисто накреслив кордон між Німеччиною та Польщею на одній із карт, збережених у російських архівах, по лінії Одра—Ниса-Клодзька. Карта не залишає сумніву, що річка Ниса, яку мав на увазі Сталін, була саме Нисою-Клодзькою.
Сталін перемкнувся на Нису-Лужицьку десь протягом літа або, можливо, восени 1944 р., коли йому вдалося створити власний польський уряд. Для нього, як і для британців, розташування західного кордону Польщі залежало від складу польського уряду. «Своєму» уряду вони готові були дати більше території, «чужому» — менше. З точки зору Сталіна, додавання нових територій зробило б майбутній польський уряд лояльнішим до Москви, а надати лояльному уряду контроль над якомога більшою західною територією посилило б радянську позицію в Центральній Європі та ще дужче послабило Німеччину, основну тогочасну проблему Сталіна. Крім того, така позиція створила б йому образ захисника польських інтересів, і Сталін негайно зазначив у Ялті, що Миколайчика дуже потішило розширення меж Польщі до Ниси-Лужицької[303].
Зміна поглядів Сталіна не стала цілковитою несподіванкою, адже цю ідею вже якийсь час підтримував люблінський уряд. Другого січня 1945 р., згідно із протоколом засідання воєнного кабінету, Іден повідомив своїх колег, що «був стурбований тим, наскільки широко люблінські поляки розкатали губу». Він деталізував своє твердження у виступі на засіданні уряду 22 січня: «Люблінський уряд дедалі ширше розкатує губу, вимагаючи додаткових територій у Померанії на додачу до Нижньої Сілезії». Наступного дня він подав доповідну записку про польські кордони на заході, у якій виступав проти лінії по Нисі-Лужицькій. Воєнний кабінет затвердив цю позицію на своєму засіданні 25 січня. «Якби, як тепер здається ймовірним, — продовжував Іден, — нам довелося мати справу із претензіями люблінських поляків, котрі так чи інакше готові прийняти лінію Керзона, то уряду Великої Британії немає необхідності підтримувати будь-які додаткові масштабні передавання території»[304].
Окрім політичних калькуляцій, у справі західного польського кордону була й гуманітарна складова. Під час консультацій на Мальті Іден та Стеттініус погодилися протистояти подальшому зсуву польських кордонів на захід, якщо це запропонують у Ялті, оскільки їх непокоїла кількість людей, які мали переселитися. Черчилль описав ці перестороги в листі до дружини з Мальти. «Я можу щиро зізнатися, — писав він, — що моє серце засмучують розповіді про натовпи німецьких жінок і дітей, які повсюдно втікають на захід уздовж доріг, часом колонами завдовжки сорок миль, від армій, що наступають. Я глибоко переконаний, що вони на це заслужили; але образ не відступає з-перед очей. Страждання всього світу мене страшать, і я боюся, що нові бої можуть постати з тих, котрі ми успішно завершуємо».
Згідно з британськими підрахунками, передача частини Східної Пруссії та Верхньої Сілезії Польщі створила б 2,5 мільйона німецьких біженців. Установлення нового кордону на Одрі додало б ще 2,5 мільйона переміщених осіб. Ці зміни обговорювалися в Тегерані. Переміщення кордону до Ниси-Лужицької означало б переселення ще 3,25 мільйона етнічних німців. Американці були особливо обережними, відмовляючись передавати щось більше, ніж Східна Пруссія, невелика частина Померанії та Верхньої Сілезії. «Ми повинні чинити опір енергійним зусиллям, спрямованим на розширення польського кордону до лінії Одри або лінії Одра—Ниса», — стверджував меморандум Державного департаменту США, підготовлений на Мальті.
303
Malone, “War Aims toward Germany,” 130—31;
304
“Poland’s western frontier,” war cabinet, W. P. (45) 48, January 23, 1945, CAB 66/61, PRO; WM (45) 10th Conclusions, Minute 1, Confidential Annex, (January 26, 1945—12.30 p.m., FO371/47577/2896, 40, PRO; War Cabinet, W. M. (45) 1st Conclusions, Minute 6, Confidential Annex, January 2, 1945—5:30 p.m., Foreign Affairs, FO371/47575/2896, PRO; “general discussion on the Polish situation,” Offices of the War Cabinet, W. 1, CAB 65, WM (45) 74. C 1, January 22, 1945, 33, PRO.